Constitution of 1978

Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 р.)

Прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР

дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року

Велика Жовтнева соціалістична революція, здійснена робітни­ками і селянами Росії під керівництвом Комуністичної партії на чолі з В.І.Леніним, повалила владу капіталістів і поміщиків, вста­новила диктатуру пролетаріату і створила Радянську державу — основне знаряддя захисту революційних завоювань, будівництва соціалізму і комунізму. Радянська влада звільнила народи Росії від соціального і національного гноблення, гарантувала їм рівність і право на вільне самовизначення.

В результаті творчої діяльності трудящих, керованих Комуніс­тичною партією, у нашій країні побудоване розвинуте соціалістич­не суспільство — суспільство справжньої свободи людей праці, в якому створені могутні продуктивні сили, утвердились зрілі соціа­лістичні суспільні відносини, неухильно підвищуються добробут і культура народу, зміцнюється непорушний союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, склалася нова істо­рична спільність людей — радянський народ. Завдяки послідовному проведенню ленінської національної політики і побудові соціалізму в СРСР вперше в історії успішно розв'язане національне питання.

Великий Жовтень ознаменував керівний поворот і в долі укра­їнського народу. Ставши на шлях соціалістичної революції, робіт­ники і селяни України при братерській допомозі російського про­летаріату повалили експлуататорський лад, розгромили буржуазно-націоналістичну контрреволюцію, вперше в історії створили свою державу — Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Об'єднання братніх радянських республік в єдину союзну державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік примножи­ло сили і можливості народів нашої країни у здійсненні корінних соціально-економічних перетворень, в захисті великих завоювань соціалізму. Перед трудящими України відкрився простір для бурх­ливого прогресу в усіх галузях суспільного життя, для небувалого піднесення економіки і розквіту культури. Український народ воз­з'єднався в єдиній Радянській соціалістичній державі.

Українська Радянська Соціалістична Республіка — рівноправ­на республіка у складі Союзу Радянських Соціалістичних Респуб­лік, який уособлює державну єдність радянського народу, згуртовує всі нації і народності з метою спільного будівництва комунізму.

Народ Української Радянської Соціалістичної Республіки:

— керуючись ідеями наукового комунізму,

— усвідомлюючи себе невід'ємною частиною всього радянсь­кого народу,

— зберігаючи наступність конституційного розвитку нашої країни, ідей і принципів Конституції Української РСР 1919 року, Конституції Української РСР 1929 року і Конституції Української РСР 1937 року і відповідно до Конституції (Основного Закону) Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 року, яка закрі­пила права, свободи і обов'язки громадян, принципи організації і цілі соціалістичної загальнонародної держави, приймає і проголо­шує цю Конституцію.

І. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ І ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Глава 1 Політична система

Стаття 1. Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інте­реси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей.

Стаття 2. Вся влада в Український РСР належить народові.

Народ здійснює державну владу через Ради народних депута­тів, які становлять політичну основу Української РСР.

Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам на­родних депутатів.

Стаття 3. Організація і діяльність Радянської держави будую­ться відповідно до принципу демократичного централізму: вибор­ності всіх органів державної влади знизу доверху, підзвітності їх народові, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих. Демократичний централізм поєднує єдине керівництво з ініціативою і творчою активністю на місцях, з відповідальністю кожного державного органу і службової особи за доручену справу.

Стаття 4. Радянська держава, всі її органи діють на основі соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку, ін­тересів суспільства, прав і свобод громадян.

Державні і громадські організації, службові особи зобов’язані додержувати Конституції СРСР, Конституції Української РСР і радянських законів.

Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносять­ся на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум).

Стаття 6. Керівною і спрямовуючою силою радянського суспі­льства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу. КПРС існує для народу і служить народові.

Озброєна марксистсько-ленінським ученням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірного, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму.

Всі партійні організації діють у рамках Конституції СРСР.

Стаття 7. Професійні спілки, Всесоюзна Ленінська Комуніс­тична Спілка Молоді, кооперативні та інші громадські організації відповідно до своїх статутних завдань беруть участь в управлінні державними і громадськими справами, у вирішенні політичних, господарських і соціально-культурних питань.

Стаття 8. Трудові колективи беруть участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробниц­тва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й уста­новами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-ку­льтурні заходи і матеріальне заохочення.

Трудові колективи розвивають соціалістичне змагання, спри­яють поширенню передових методів роботи, зміцненню трудової дисципліни, виховують своїх членів у дусі комуністичної моралі, дбають про підвищення їх політичної свідомості, культури і профе­сійної кваліфікації.

Стаття 9. Основним напрямом розвитку політичної системи радянського суспільства є дальше розгортання соціалістичної демо­кратії: дедалі ширша участь громадян в управлінні справами держа­ви і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, посилення народного контро­лю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності, постійне врахування громадської думки.

Глава 2 Економічна система

Стаття 10. Основу економічної системи Української РСР ста­новить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення стату­тних завдань.

Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.

Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Стаття 11. Державна власність — спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Стаття 12. Власністю колгоспів та інших кооперативних орга­нізацій, їх об'єднань є засоби виробництва та інше майно, необхі­дне їм для здійснення статутних завдань.

Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безп­латне і безстрокове користування.

Держава сприяє розвиткові колгоспно-кооперативної власно­сті та її зближенню з державною.

Колгоспи, як і інші землекористувачі, повинні ефективно викори­стовувати землю, бережно ставитися до неї, підвищувати її родючість.

Стаття 13. Основу особистої власності громадян Української РСР становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою.

У користуванні громадян можуть бути ділянки землі, які нада­ються в установленому законом порядку для ведення підсобного господарства (включаючи тримання худоби і птиці), садівництва та городництва, а також для індивідуального житлового будівництва. Громадяни зобов'язані раціонально використовувати надані їм зе­мельні ділянки. Держава і колгоспи сприяють громадянам у веденні підсобного господарства.

Майно, що є в особистій власності або в користуванні грома­дян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів, вико­ристовуватись на шкоду інтересам суспільства.

Стаття 14. Джерелом зростання суспільного багатства, добро­буту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей.

Відповідно до принципу соціалізму «Від кожного — за здібно­стями, кожному — за працею» держава здійснює контроль за мірою праці і споживання. Вона визначає розмір податку на доходи, які підлягають оподаткуванню.

Суспільне корисна праця та її результати визначають станови­ще людини в суспільстві. Держава, поєднуючи матеріальні і мора­льні стимули, заохочуючи новаторство, творче ставлення до роботи, сприяє перетворенню праці в першу життєву потребу кожної радя­нської людини.

Стаття 15. Найвища мета суспільного виробництва при соціа­лізмі — найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духов­них потреб людей.

Спираючись на творчу активність трудящих, соціалістичне змагання, досягнення науково-технічного прогресу, вдосконалюю­чи форми і методи керівництва економікою, держава забезпечує зростання продуктивності праці, підвищення ефективності вироб­ництва і якості роботи, динамічний, планомірний і пропорційний розвиток народного господарства.

Стаття 16. Економіка Української РСР є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу, що охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території СРСР.

Керівництво економікою здійснюється на основі державних планів економічного і соціального розвитку, з урахуванням галузе­вого і територіального принципів, при поєднанні централізованого управління з господарською самостійністю й ініціативою підпри­ємств, об'єднань та інших організацій. При цьому активно викори­стовуються господарський розрахунок, прибуток, собівартість, інші економічні підойми і стимули.

Стаття 17. В Українській РСР відповідно до закону допускаю­ться індивідуальна трудова діяльність у сфері кустарно-ремісничих промислів, сільського господарства, побутового обслуговування на­селення, а також інші види діяльності, що ґрунтуються виключно на особистій праці громадян і членів їх сімей. Держава регулює індивідуальну трудову діяльність, забезпечуючи її використання в інтересах суспільства.

Стаття 18. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Українській РСР здійснюються необхідні заходи для охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збере­ження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природ­них багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.

Глава 3 Соціальний розвиток і культура

Стаття 19. Соціальну основу Української РСР становить непо­рушний союз робітників, селян та інтелігенції.

Держава сприяє посиленню соціальної однорідності суспільс­тва — стиранню класових відмінностей, істотних відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, всебічному розвит­кові та зближенню всіх націй і народностей СРСР.

Стаття 20. Відповідно до комуністичного ідеалу «Вільний роз­виток кожного є умова вільного розвитку всіх» держава ставить собі за мету розширення реальних можливостей для застосування гро­мадянами своїх творчих сил, здібностей і обдаровань, для всебічно­го розвитку особи.

Стаття 21. Держава дбає про поліпшення умов і охорону праці, її наукову організацію, про скорочення, а надалі і повне витіснення важкої фізичної праці на основі комплексної механізації і автома­тизації виробничих процесів у всіх галузях народного господарства.

Стаття 22. В Українській РСР послідовно втілюється в життя програма перетворення сільськогосподарської праці в різновид ін­дустріальної; розширення в сільській місцевості мережі закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі і громадсько­го харчування, побутового обслуговування і комунального господа­рства; перетворення сіл у благоустроєні селища.

Стаття 23. На основі зростання продуктивності праці держава неухильно здійснює курс на підвищення рівня оплати праці, реаль­них доходів трудящих.

З метою повнішого задоволення потреб радянських людей створюються суспільні фонди споживання. Держава за широкою участю громадських організацій і трудових колективів забезпечує зростання і справедливий розподіл цих фондів.

Стаття 24. В Українській РСР діють і розвиваються державні системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комуналь­ного господарства.

Держава заохочує діяльність кооперативних та інших громад­ських організацій у всіх галузях обслуговування населення. Вона сприяє розвиткові масової фізичної культури і спорту.

Стаття 25. В Українській РСР існує і вдосконалюється єдина система народної освіти, яка забезпечує загальноосвітню і профе­сійну підготовку громадян, служить комуністичному вихованню, духовному і фізичному розвиткові молоді, готує її до праці і грома­дської діяльності.

Стаття 26. Відповідно до потреб суспільства держава забезпе­чує планомірний розвиток науки і підготовку наукових кадрів, організовує впровадження результатів наукових досліджень у наро­дне господарство та інші сфери життя.

Стаття 27. Держава дбає про охорону, примноження і широке використання духовних цінностей для морального й естетичного виховання радянських людей, підвищення їх культурного рівня.

В Українській РСР всемірно заохочується розвиток професіо­нального мистецтва і народної художньої творчості.

Глава 4 Зовнішньополітична діяльність і захист соціалістичної Вітчизни

Стаття 28. Українська РСР у зовнішньополітичній діяльності керується цілями, завданнями та принципами зовнішньої політики, визначеними Конституцією РСР.

В Українській РСР пропаганда війни забороняється.

Стаття 29. Відповідно до Конституції РСР захист соціалістич­ної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.

З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радя­нського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні Сили СРСР і встановлено загальний військовий обов'язок.

Обов'язок Збройних Сил СРСР перед народом — надійно захищати соціалістичну Вітчизну, бути в постійній бойовій готов­ності, яка гарантує негайну відсіч будь-якому агресорові.

Стаття 30.

Українська РСР бере участь у забезпеченні безпеки та обороно­здатності країни, оснащенні Збройних Сил СРСР усім необхідним.

Обов'язки державних органів, громадських організацій, службо­вих осіб і громадян щодо забезпечення безпеки країни та зміцнення її обороноздатності визначаються законодавством Союзу РСР.

II. ДЕРЖАВА І ОСОБА

Глава 5 Громадянство Української РСР. Рівноправність громадян

Стаття 31. Відповідно до встановленого в СРСР єдиного сою­зного громадянства кожний громадянин Української РСР є грома­дянином СРСР.

Підстави і порядок набуття і втрати радянського громадянства визначаються Законом про громадянство СРСР.

Громадяни інших союзних республік користуються на терито­рії Української РСР однаковими правами з громадянами Українсь­кої РСР.

Громадяни Української РСР за кордоном користуються захи­стом і покровительством Радянської держави.

Стаття 32. Громадяни Української РСР є рівними перед зако­ном незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обста­вин.

Рівноправність громадян Української РСР забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.

Стаття 33. Жінка і чоловік мають в Українській РСР рівні права.

Здійснення цих прав забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у здобутті освіти і професійної підгото­вки, у праці, винагороді за неї і просуванні по роботі, у громадсь­ко-політичній і культурній діяльності, а також спеціальними захо­дами щодо охорони праці і здоров'я жінок: створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; пра­вовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнс­тва та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, поступове скорочення робочого часу жінок, які мають малолітніх дітей.

Стаття 34. Громадяни Української РСР різних рас і національ­ностей мають рівні права.

Здійснення цих прав забезпечується політикою всебічного розвитку і зближення всіх націй і народностей СРСР, вихованням громадян у дусі радянського патріотизму і соціалістичного інтерна­ціоналізму, можливістю користуватися рідною мовою та мовами інших народів СРСР.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національни­ми ознаками, так само як і всяка проповідь расової або національ­ної винятковості, ворожнечі або зневаги — караються за законом.

Стаття 35. Іноземним громадянам і особам без громадянства в Українській РСР гарантуються передбачені законом права і свобо­ди, в тому числі право на звернення до суду та інших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебува­ють на території Української РСР, зобов'язані поважати Конституцію СРСР, Конституцію Української РСР і додержувати радянських законів.

Стаття 36. Українська РСР надає право притулку іноземцям, яких переслідують за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь у революційному і національно-визвольному русі, за прогре­сивну громадсько-політичну, наукову або іншу творчу діяльність.

Глава 6 Основні права, свободи і обов'язки громадян Української РСР

Стаття 37. Громадяни Української РСР мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР, Конституцією Української РСР та радянськими законами. Соціалістичний лад забезпечує розширення прав і свобод, безперервне поліпшення умов життя громадян у міру виконання програм соціально-еконо­мічного і культурного розвитку.

Використання громадянами прав і свобод не повинно завдава­ти шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян.

Стаття 38. Громадяни Української РСР мають право на працю, — тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відпо­відно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб.

Це право забезпечується соціалістичною системою господарс­тва, неухильним зростанням продуктивних сил, безплатним профе­сійним навчанням, підвищенням трудової кваліфікації і навчанням нових спеціальностей, розвитком систем професійної орієнтації і працевлаштування.

Стаття 39. Громадяни Української РСР мають право на відпо­чинок.

Це право забезпечується встановленням для робітників і слу­жбовців робочого тижня, що не перевищує 41 години, скороченим робочим днем для ряду професій і виробництв, скороченою трива­лістю роботи в нічний час; наданням щорічних оплачуваних відпу­сток, днів щотижневого відпочинку, а також розширенням мережі культурно-освітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового спо­рту, фізичної культури і туризму; створенням сприятливих можли­востей для відпочинку за місцем проживання та інших умов раціо­нального використання вільного часу.

Тривалість робочого часу і відпочинку колгоспників регулює­ться колгоспами.

Стаття 40. Громадяни Української РСР мають право на охоро­ну здоров'я.

Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медич­ною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком, вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних захо­дів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; осо­бливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, вклю­чаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголі­тнього активного життя громадян.

Стаття 41. Громадяни Української РСР мають право на мате­ріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або частко­вої втрати працездатності, а також втрати годувальника.

Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездат­ності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуван­ням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення.

Стаття 42. Громадяни Української РСР мають право на житло.

Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та ін­дивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни Української РСР повинні дбайливо ставитись до наданого їм житла.

Стаття 43. Громадяни Української РСР мають право на освіту.

Це право забезпечується безплатністю всіх видів освіти, здій­сненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді, широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом;

розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипен­дій та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створен­ням умов для самоосвіти.

Стаття 44. Громадяни Української РСР мають право на кори­стування досягненнями культури.

Це право забезпечується загальнодоступністю цінностей віт­чизняної та світової культури, які є в державних і громадських фондах; розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх закладів; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням ку­льтурного обміну з зарубіжними державами.

Стаття 45. Громадянам Української РСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, техніч­ної і художньої творчості. Вона забезпечується широким розгортан­ням наукових досліджень, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва. Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає підтримку добровіль­ним товариствам і творчим спілкам, організує впровадження вина­ходів і раціоналізаторських пропозицій у народне господарство та інші сфери життя.

Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються державою.

Стаття 46. Громадяни Української РСР мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обго­воренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місце­вого значення.

Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народ­ному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.

Стаття 47. Кожний громадянин Української РСР має право вносити в державні органи і організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі.

Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів.

Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслі­дують за критику, притягаються до відповідальності.

Стаття 48. Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу громадянам Української РСР га­рантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних похо­дів і демонстрацій.

Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо.

Стаття 49. Відповідно до цілей комуністичного будівництва громадяни Української РСР мають право об'єднуватися в громад­ські організації, які сприяють розвиткові політичної активності і самодіяльності, задоволенню їх різноманітних інтересів.

Громадським організаціям гарантуються умови для успішного виконання ними своїх статутних завдань.

Стаття 50. Громадянам Української РСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаган­ду. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями забороняється.

Церква в Українській РСР відокремлена від держави і школа — від церкви.

Стаття 51. Сім'я перебуває під захистом держави.

Шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; подружжя є повністю рівноправним у сімейних відносинах.

Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдоскона­лення служби побуту та громадського харчування, виплати допомо­ги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг багатодіт­ним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.

Стаття 52. Громадянам Української РСР гарантується недото­рканність особи. Ніхто не може бути арештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора.

Стаття 53. Громадянам Української РСР гарантується недото­рканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому.

Стаття 54. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються зако­ном.

Стаття 55. Поважання особи, охорона прав і свобод громадян — обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб.

Громадяни Української РСР мають право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу та майно.

Стаття 56. Громадяни Української РСР мають право оскаржи­ти дії службових осіб, державних і громадських органів. Скарги повинні бути розглянуті в порядку і в строки, встановлені законом.

Дії службових осіб, які вчинені з порушенням закону, з пере­вищенням повноважень і які ущемляють права громадян, можуть бути у встановленому законом порядку оскаржені до суду.

Громадяни Української РСР мають право на відшкодування втрати, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.

Стаття 57. Здійснення прав і свобод є невіддільним від вико­нання громадянином своїх обов'язків.

Громадянин Української РСР зобов'язаний додержувати Кон­ституції СРСР, Конституції Української РСР і радянських законів, поважати правила соціалістичного співжиття, з гідністю нести ви­соке звання радянського громадянина.

Стаття 58. Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина Української РСР — сумлінна праця в обраній ним галузі суспільне корисної діяльності, додержання трудової дисцип­ліни. Ухилення від суспільне корисної праці є несумісним з прин­ципами соціалістичного суспільства.

Стаття 59. Громадянин Української РСР зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов'язок громадянина Ук­раїнської РСР — боротися з розкраданням і марнотратством держа­вного та громадського майна, дбайливо ставитись до народного добра.

Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за законом.

Стаття 60. Громадянин Української РСР зобов'язаний оберіга­ти інтереси Радянської держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету.

Захист соціалістичної Вітчизни є священний обов'язок кожно­го громадянина Української РСР.

Зрада Батьківщини — найтяжчий злочин перед народом.

Стаття 61. Військова служба в рядах Збройних Сил СРСР — почесний обов'язок громадян Української РСР.

Стаття 62. Обов'язок кожного громадянина Української РСР — поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дру­жбу націй і народностей Радянської багатонаціональної держави.

Стаття 63. Громадянин Української РСР зобов'язаний поважа­ти права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренним до антигромадських вчинків, всемірно сприяти охороні громадського порядку.

Стаття 64. Громадяни Української РСР зобов'язані піклувати­ся про виховання дітей, готувати їх до суспільне корисної праці, ростити гідними членами соціалістичного суспільства. Діти зобов'­язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

Стаття 65. Громадяни Української РСР зобов'язані берегти природу, охороняти її багатства.

Стаття 66. Турбота про збереження історичних пам'яток та інших культурних цінностей — обов'язок громадян Української РСР.

Стаття 67. Інтернаціональний обов'язок громадянина Україн­ської РСР — сприяти розвиткові дружби і співробітництва з наро­дами інших країн, підтриманню і зміцненню загального миру.

III. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЙ І АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Глава 7 Українська РСР — союзна республіка в складі СРСР

Стаття 68. Українська Радянська Соціалістична Республіка — суверенна радянська соціалістична держава. З метою успішного будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і політичної єдності, забезпечення безпеки і оборони країни Україн­ська Радянська Соціалістична Республіка в результаті вільного са­мовизначення її народу, на основі добровільності і рівноправності разом з Радянськими Соціалістичними Республіками:

Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Рес­публікою, Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Узбецькою Радянською Соціалістичною Республікою, Казахською Радянською Соціалістичною Республікою, Грузинською Радянською Соціалістичною Республікою, Азербайджанською Радянською Соціалістичною Республікою, Литовською Радянською Соціалістичною Республікою, Молдавською Радянською Соціалістичною Республікою, Латвійською Радянською Соціалістичною Республікою, Киргизькою Радянською Соціалістичною Республікою, Таджицькою Радянською Соціалістичною Республікою, Вірменською Радянською Соціалістичною Республікою, Туркменською Радянською Соціалістичною Республікою, Естонською Радянською Соціалістичною Республікою — об'єдналась у Союз Радянських Соціалістичних Республік — єдину союзну багатонаціональну державу.

Виходячи з цього, Українська РСР забезпечує за Союзом РСР в особі його найвищих органів державної влади і управління права, визначені статтею 73 Конституції СРСР.

Поза межами, зазначеними в статті 73 Конституції СРСР, Укра­їнська РСР самостійно здійснює державну владу на своїй території.

Стаття 69. Українська РСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР.

Стаття 70. Територія Української РСР не може бути змінена без її згоди. Кордони між Українською РСР та іншими союзними республіками можуть змінюватися за взаємною угодою відповідних республік, яка підлягає затвердженню Союзом РСР.

Стаття 71. Закони СРСР є обов'язковими на території Украї­нської РСР.

Стаття 72. Віданню Української Радянської Соціалістичної Республіки в особі її найвищих органів державної влади і управлін­ня підлягають:

1) прийняття Конституції Української РСР, внесення до неї змін;

2) контроль за додержанням Конституції Української РСР;

3) законодавство Української РСР;

4) охорона державного порядку, прав і свобод громадян;

5) встановлення порядку організації і діяльності республікан­ських і місцевих органів державної влади і управління;

6) проведення єдиної соціально-економічної політики, керів­ництво економікою Української РСР; забезпечення науково-техні­чного прогресу і здійснення заходів щодо раціонального викорис­тання і охорони природних ресурсів;

7) розроблення і затвердження державних планів економічно­го і соціального розвитку Української РСР, затвердження звітів про їх виконання;

8) розроблення і затвердження державного бюджету Українсь­кої РСР, затвердження звіту про його виконання; керівництво здійсненням бюджетів областей і міст республіканського підпоряд­кування;

9) встановлення відповідно до законодавства СРСР доходів, що надходять на утворення державного бюджету Української РСР;

10) керівництво галузями народного господарства союзно-республіканського підпорядкування, об'єднаннями і підприємства­ми республіканського підпорядкування;

11) керівництво житловим і комунальним господарством, тор­гівлею і громадським харчуванням, побутовим обслуговуванням населення, житловим будівництвом і благоустроєм міст та інших населених пунктів, шляховим будівництвом і транспортом;

12) встановлення порядку користування землею, надрами. водами, лісами; охорона навколишнього середовища;

13) керівництво народною освітою, культурними і науковими організаціями і установами в Українській РСР, охороною здоров'я, фізичною культурою і спортом, соціальним забезпеченням; охорона пам'яток історії і культури;

14) амністія і помилування громадян, засуджених судами Ук­раїнської РСР;

15) представництво Української РСР у міжнародних відноси­нах;

16) вирішення інших питань республіканського значення.

Стаття 73. Українська РСР бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР, у Верховній Раді СРСР, Президії Верховної Ради СРСР, Уряді СРСР та інших органах Союзу РСР.

Українська РСР забезпечує комплексний економічний і соці­альний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління СРСР.

У питаннях, що належать до її відання, Українська РСР коор­динує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування.

Стаття 74. Українська РСР має право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори і обмінюватися дипломатичними і консульськими представниками, брати участь у діяльності міжнародних організацій.

Стаття 75. Суверенні права Української РСР відповідно до Конституції СРСР охороняються Союзом РСР.

Глава 8 Адміністративно-територіальний устрій Української РСР

Стаття 76. Віданню Української Радянської Соціалістичної Республіки підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою республіки.

Стаття 77. В Українській Радянській Соціалістичній Республі­ці є області: Вінницька, Волинська, Ворошиловградська, Дніпропе­тровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Іва­но-Франківська, Київська, Кіровоградська, Кримська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопі­льська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Черніве­цька і Чернігівська.

Містами республіканського підпорядкування в Українській РСР є Київ і Севастополь.

IV. РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ПОРЯДОК ЇХ ОБРАННЯ

Глава 9 Система і принцип діяльності Рад народних депутатів

Стаття 78. Ради народних депутатів — Верховна Рада Україн­ської РСР, обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів — становлять єдину систему орга­нів державної влади.

Стаття 79. Строк повноважень Верховної Ради Української РСР — п'ять років.

Строк повноважень місцевих Рад народних депутатів — два з половиною роки.

Вибори до Рад народних депутатів призначаються не пізніш як за два місяці до закінчення строку повноважень відповідних Рад.

Стаття 80. Найважливіші питання, віднесені до відання відпо­відних Рад народних депутатів, розглядаються і вирішуються на їх сесіях.

Ради народних депутатів обирають постійні комісії, створюють виконавчі і розпорядчі, а також інші підзвітні їм органи.

Стаття 81. Ради народних депутатів утворюють органи народ­ного контролю, який поєднує державний контроль з громадським контролем трудящих на підприємствах, у колгоспах, установах і організаціях.

Органи народного контролю контролюють виконання держа­вних планів і завдань; ведуть боротьбу з порушеннями державної дисципліни, проявами місництва, відомчого підходу до справи, з безгосподарністю й марнотратством, тяганиною і бюрократизмом;

сприяють удосконаленню роботи державного апарату.

Стаття 82. Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма галузями державного, гос­подарського і соціально-культурного будівництва, приймають рі­шення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за прове­денням рішень у життя.

Стаття 83. Діяльність Рад народних депутатів будується на основі колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, гласності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих органів, інших створюваних Радами органів перед Радами та насе­ленням, широкого залучення громадян до участі в їх роботі.

Ради народних депутатів і створювані ними органи системати­чно інформують населення про свою роботу і прийняті рішення.

Глава 10 Виборча система

Стаття 84. Вибори депутатів до всіх Рад народних депутатів проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Стаття 85. Вибори депутатів є загальними: всі громадяни Української РСР, які досягли 18 років, мають право обирати та бути обраними, за винятком осіб, визнаних у встановленому законом порядку божевільними.

Стаття 86. Вибори депутатів є рівними: кожний виборець має один голос; усі виборці беруть участь у виборах на рівних засадах.

Стаття 87. Вибори депутатів є прямими: депутати всіх Рад народних депутатів обираються громадянами безпосередньо.

Стаття 88. Голосування під час виборів депутатів є таємним: контроль за волевиявленням виборців не допускається.

Стаття 89. Право висування кандидатів у депутати належить організаціям Комуністичної партії Радянського Союзу, професій­них спілок. Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки Молоді, кооперативним та іншим громадським організаціям, трудовим ко­лективам, а також зборам військовослужбовців по військових час­тинах.

Громадянам Української РСР і громадським організаціям га­рантується вільне і всебічне обговорення політичних, ділових і особистих якостей кандидатів у депутати, а також право агітації на зборах, у пресі, по телебаченню, радіо.

Витрати, пов'язані з проведенням виборів до Рад народних депутатів, провадяться за рахунок держави.

Стаття 90. Вибори депутатів до Рад народних депутатів прово­дяться по виборчих округах.

Громадянин Української РСР не може, як правило, бути обра­ний більш як до двох Рад народних депутатів. Проведення виборів до Рад забезпечують виборчі комісії, які утворюються з представни­ків від громадських організацій, трудових колективів і зборів війсь­ковослужбовців по військових частинах.

Порядок проведення виборів до Рад народних депутатів виз­начається законами Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 91. Виборці дають накази своїм депутатам.

Відповідні Ради народних депутатів розглядають накази вибо­рців, враховують їх при розробленні планів економічного і соціаль­ного розвитку і складанні бюджету, організують виконання наказів та інформують громадян про їх реалізацію.

Глава 11 Народний депутат

Стаття 92. Депутати є повноважними представниками народу в Радах народних депутатів.

Беручи участь у роботі Рад, депутати вирішують питання дер­жавного, господарського і соціально-культурного будівництва, ор­ганізують проведення рішень Рад у життя, здійснюють контроль за роботою державних органів, підприємств, установ і організацій.

У своїй діяльності депутат керується загальнодержавними ін­тересами, враховує запити населення виборчого округу, добиваєть­ся втілення в життя наказів виборців.

Стаття 93. Депутат здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

На час сесій Ради, а також для здійснення депутатських пов­новажень в інших випадках, передбачених законом, депутат звіль­няється від виконання виробничих або службових обов'язків із збереженням середнього заробітку за місцем постійної роботи.

Стаття 94. Депутат має право запиту до відповідних державних органів і службових осіб, які зобов'язані дати відповідь на запит на сесії Ради.

Депутат має право звертатися до всіх державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій у питаннях депутатської діяльності і брати участь у розгляді поставлених ним питань. Кері­вники відповідних державних і громадських органів, підприємств, установ і організацій зобов'язані невідкладно приймати депутата і розглядати його пропозиції у встановлені строки.

Стаття 95. Депутатові забезпечуються умови для безперешкод­ного й ефективного здійснення його прав і обов'язків.

Недоторканність депутатів, а також інші гарантії депутатської діяльності встановлюються Законом про статус депутатів та іншими законодавчими актами Союзу РСР і законодавчими актами Українсь­кої РСР.

Стаття 96. Депутат зобов'язаний звітувати про свою роботу і роботу Ради перед виборцями, а також перед колективами та громад­ськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати.

Депутат, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців у вста­новленому законом порядку.

V. НАЙВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Глава 12 Верховна Рада Української РСР

Стаття 97. Найвищим органом державної влади Української РСР є Верховна Рада Української РСР.

Верховна Рада Української РСР правомочна вирішувати всі питання, віднесені Конституцією СРСР і цією Конституцією до відання Української РСР.

Прийняття Конституції Української РСР, внесення до неї змін; затвердження державних планів економічного і соціального розвитку Української РСР, державного бюджету Української РСР і звітів про їх виконання; утворення підзвітних їй органів здійснюю­ться виключно Верховною Радою Української РСР.

Закони Української РСР приймаються Верховною Радою Ук­раїнської РСР або народним голосуванням (референдумом), що проводиться за рішенням Верховної Ради Української РСР.

Стаття 98. Верховна Рада Української РСР обирається грома­дянами Української РСР у складі 650 депутатів по виборчих округах з рівною кількістю населення.

Верховна Рада Української РСР за поданням обираної нею мандатної комісії приймає рішення про визнання повноважень депутатів, а в разі порушення законодавства про вибори — про визнання виборів окремих депутатів недійсними.

Стаття 99. Верховна Рада Української РСР обирає Голову Верховної Ради і чотирьох його заступників.

Голова Верховної Ради Української РСР керує засіданнями Верховної Ради Української РСР і відає її внутрішнім розпорядком.

Стаття 100. Сесії Верховної Ради Української РСР скликають­ся двічі на рік. Позачергові сесії скликаються Президією Верховної Ради Української РСР з її ініціативи, а також за пропозицією не менш як третини депутатів Верховної Ради Української РСР.

Сесія Верховної Ради Української РСР складається з засідань Верховної Ради Української РСР, а також засідань постійних та інших комісій Верховної Ради Української РСР, що проводяться в період між ними.

Стаття 101. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді Української РСР належить Президії Верховної Ради Української РСР, Раді Міністрів Української РСР, постійним та іншим комісіям Верховної Ради Української РСР, депутатам Верховної Ради Украї­нської РСР, Верховному Суду Української РСР, Прокуророві Укра­їнської РСР.

Право законодавчої ініціативи мають також громадські орга­нізації в особі їх республіканських органів.

Стаття 102. Проекти законів та інші питання, внесені на розгляд Верховної Ради Української РСР, обговорюються на її засіданнях. В разі необхідності проект закону або відповідне питан­ня можуть бути передані для попереднього або додаткового розгля­ду в одну або кілька комісій.

Закони Української РСР, постанови та інші акти Верховної Ради Української РСР вважаються прийнятими, якщо за них про­голосувала більшість від загальної кількості депутатів Верховної Ради Української РСР.

Проекти законів Української РСР та інші важливі питання державного життя республіки рішенням Верховної Ради Українсь­кої РСР або Президії Верховної Ради Української РСР можуть бути винесені на народне обговорення.

Стаття 103. Закони Української РСР, постанови та інші акти Верховної Ради Української РСР публікуються українською і росій­ською мовами за підписами Голови і Секретаря Президії Верховної Ради Української РСР.

Стаття 104. Депутат Верховної Ради Української РСР має право звернутися із запитом до Ради Міністрів Української РСР, до міністрів та керівників інших органів, утворюваних Верховною Радою Української РСР, а також до керівників розташованих на території Української РСР підприємств, установ і організацій сою­зного підпорядкування з питань, віднесених до відання Української РСР. Рада Міністрів Української РСР або службова особа, до якої звернуто запит, зобов'язані дати усну чи письмову відповідь на даній сесії Верховної Ради Української РСР.

Стаття 105. Депутат Верховної Ради Української РСР не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, арештований або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладаю­ться в судовому порядку, без згоди Верховної Ради Української РСР, а в період між її сесіями — без згоди Президії Верховної Ради Української РСР.

Стаття 106. Верховна Рада Української РСР обирає Президію Верховної Ради Української РСР — постійно діючий орган Верхов­ної Ради Української РСР, що є підзвітним їй в усій своїй діяльності і здійснює в межах, передбачених цією Конституцією, функції найвищого органу державної влади Української РСР у період між її сесіями.

Стаття 107. Президія Верховної Ради Української РСР обира­ється з числа депутатів у складі Голови Президії Верховної Ради, трьох заступників Голови, Секретаря Президії і двадцяти членів Президії Верховної Ради Української РСР.

Стаття 108. Президія Верховної Ради Української РСР:

1) призначає вибори до Верховної Ради Української РСР і місцевих Рад народних депутатів;

2) скликає сесії Верховної Ради Української РСР;

3) координує діяльність постійних комісій Верховної Ради Української РСР;

4) здійснює контроль за додержанням Конституції Української РСР;

5) дає тлумачення законів Української РСР;

6) визначає порядок вирішення питань адміністративно-тери­торіального устрою Української РСР; встановлює і змінює межі і районний поділ областей; утворює райони і райони в містах; перетворює селища в міста; встановлює підпорядкованість міст; прова­дить перейменування районів, міст, районів у містах, селищ та інших населених пунктів;

7) здійснює керівництво діяльністю місцевих Рад народних депутатів:

8) скасовує постанови і розпорядження Ради Міністрів Украї­нської РСР, рішення обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутаті» у разі невідповідності їх законові;

9) призначає вироби до районних (міських) народних судів;

10) встановлює і присвоює почесні звання Української РСР; нагороджує Почесною Грамотою і Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР;

11) приймає до громадянства Української РСР; вирішує пи­тання про надання притулку;

12) видає акти про амністію і здійснює помилування громадян, засуджених судами Української РСР;

ІЗ) ратифікує і денонсує міжнародні договори Української РСР;

14) призначає і відкликає дипломатичних представників Укра­їнської РСР в іноземних державах і при міжнародних організаціях;

15) приймає вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ній дипломатичних представників іноземних держав;

16) здійснює інші повноваження, встановлені Конституцією і законами Української РСР.

Стаття 109. Президія Верховної Ради Української РСР у період між сесіями Верховної Ради з наступним поданням на її затверд­ження на черговій сесії:

1) вносить у разі необхідності зміни до чинних законодавчих актів Української РСР;

2) утворює, області;

3) за пропозицією Ради Міністрів Української РСР утворює і ліквідує міністерства і державні комітети Української РСР;

4) за поданням Голови Ради Міністрів Української РСР звіль­няє з посади і призначає окремих осіб, які входять до складу Ради Міністрів Української РСР.

Стаття 110. Президія Верховної Ради Української РСР видає укази і приймає постанови.

Стаття 111. Після закінчення повноважень Верховної Ради Української РСР Президія Верховної Ради Української РСР збері­гає свої повноваження аж до утворення новообраною Верховною Радою Української РСР нової Президії.

Новообрана Верховна Рада Української РСР скликається Пре­зидією Верховної Ради Української РСР попереднього складу не пізніш як через два місяці після виборів.

Стаття 112. Верховна Рада Української РСР обирає з числа депутатів постійні комісії для попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради Української РСР, а також для сприяння проведенню в життя законів Української РСР та інших рішень Верховної Ради Української РСР і її Президії, контролю за діяльністю державних органів і організацій.

Верховна Рада Української РСР створює, коли визнає за нео­бхідне, слідчі, ревізійні та інші комісії в будь-якому питанні, відне­сеному до відання Української РСР.

Всі державні і громадські органи, організації і службові особи зобов'язані виконувати вимоги комісій Верховної Ради Української РСР, подавати їм необхідні матеріали та документи.

Рекомендації комісій підлягають обов'язковому розглядові де­ржавними і громадськими органами, установами та організаціями. Про результати розгляду або про вжиті заходи повинні бути повідо­млені комісії у встановлений строк.

Стаття 113. Верховна Рада Української РСР здійснює контроль за діяльністю всіх підзвітних їй державних органів.

Верховна Рада Української РСР утворює Комітет народного контролю Української РСР, який очолює систему органів народно­го контролю в республіці.

Стаття 114. Порядок діяльності Верховної Ради Української РСР і її органів визначається Регламентом Верховної Ради Україн­ської РСР та іншими законами Української РСР, які видаються на основі цієї Конституції.

Глава 13 Рада Міністрів Української РСР

Стаття 115. Рада Міністрів Української РСР — Уряд Українсь­кої РСР — є найвищим виконавчим і розпорядчим органом держа­вної влади Української РСР.

Стаття 1 16. Рада Міністрів Української РСР утворюється Вер­ховною Радою Української РСР у складі Голови Ради Міністрів, перших заступників і заступників Голови, міністрів Української РСР, голів державних комітетів Української РСР.

За поданням Голови Ради Міністрів Української РСР Верхов­на Рада Української РСР може включити до складу Уряду Україн­ської РСР керівників інших органів і організацій Української РСР.

Рада Міністрів Української РСР складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою Української РСР на її першій сесії.

Стаття 117. Рада Міністрів Української РСР є відповідальною перед Верховною Радою Української РСР і їй підзвітною, а в період між сесіями Верховної Ради Української РСР — перед Президією Верховної Ради Української РСР, якій є підзвітною.

Рада Міністрів Української РСР регулярно звітує про свою роботу перед Верховною Радою Української РСР.

Стаття 118. Рада Міністрів Української РСР правомочна вирі­шувати всі питання державного управління, віднесені до відання Української РСР, оскільки вони не входять, згідно з Конституцією, до компетенції Верховної Ради Української РСР і Президії Верхов­ної Ради Української РСР.

У межах своїх повноважень Рада Міністрів Української РСР:

1) забезпечує керівництво народним господарством і соціаль­но-культурним будівництвом; розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення зростання добробуту і культури народу, щодо розвит­ку науки і техніки, раціонального використання й охорони приро­дних ресурсів; сприяє здійсненню заходів щодо зміцнення грошової і кредитної системи, щодо організації державного страхування та єдиної системи обліку і статистики; бере участь у проведенні єдиної політики цін, оплати праці, соціального забезпечення; організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, підприємствами транспорту і зв'я­зку, а також іншими організаціями й установами республіканського і місцевого підпорядкування;

2) розробляє і вносить у Верховну Раду Української РСР поточні і перспективні державні плани економічного і соціального розвитку Української РСР, державний бюджет Української РСР;

вживає заходів щодо здійснення державних планів і бюджету респу­бліки; подає Верховній Раді Української РСР звіти про виконання планів і виконання бюджету Української РСР;

3) забезпечує комплексний економічний і соціальний розви­ток Української РСР, економічних районів, областей і міст респуб­ліканського підпорядкування; координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування з питань, віднесених до відання Української РСР;

4) здійснює заходи щодо захисту інтересів держави, охорони соціалістичної власності і громадського порядку, щодо забезпечен­ня та захисту прав і свобод громадян;

5) вживає заходів у межах, встановлених Конституцією СРСР, щодо забезпечення державної безпеки і обороноздатності країни;

6) здійснює керівництво діяльністю виконавчих комітетів міс­цевих Рад народних депутатів;

7) утворює в разі необхідності комітети, головні управління та інші відомства при Раді Міністрів Української РСР у справах господарського і соціально-культурного будівництва;

8) здійснює, виходячи з установленого Союзом РСР порядку. керівництво в галузі відносин Української РСР з іноземними дер­жавами та її участі в діяльності міжнародних організацій.

Стаття 119. Для вирішення питань, зв'язаних із забезпеченням керівництва народним господарством, та інших питань державного управління як постійний орган Ради Міністрів Української РСР діє Президія Ради Міністрів Української РСР у складі Голови Ради Мініс­трів, перших заступників і заступників Голови, а також інших членів Уряду відповідно до Закону про Раду Міністрів Української РСР.

Стаття 120. Рада Міністрів Української РСР на основі і на виконання законів СРСР та інших рішень Верховної Ради СРСР і її Президії, законів Української РСР та інших рішень Верховної Ради Української РСР і її Президії, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР видає постанови і розпорядження, організує та перевіряє їх виконання. Постанови і розпорядження Ради Міністрів Української РСР є обов'язковими до виконання на всій території Української РСР.

Стаття 121. Рада Міністрів Української РСР в межах своєї ком­петенції має право скасовувати рішення і розпорядження виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкуван­ня) Рад народних депутатів, акти міністерств Української РСР, держа­вних комітетів Української РСР, інших підвідомчих їй органів.

Стаття 122. Рада Міністрів Української РСР об'єднує і спря­мовує роботу союзно-республіканських і республіканських мініс­терств і державних комітетів Української РСР, інших підвідомчих їй органів.

Союзно-республіканські міністерства і державні комітети Ук­раїнської РСР керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, підлягаючи як Раді Міністрів Української РСР, так і відповідному союзно-республіканському міністерству або державному комітету СРСР.

Республіканські міністерства і державні комітети Української РСР керують дорученими їм галузями управління або здійснюють міжгалузеве управління, підлягаючи Раді Міністрів Української РСР.

Міністерства і державні комітети Української РСР несуть від­повідальність за стан і розвиток доручених їм сфер управління; в межах своєї компетенції видають акти на основі і на виконання законів СРСР, інших рішень Верховної Ради СРСР і її Президії. законів Української РСР. інших рішень Верховної Ради Української РСР і її Президії, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР, постанов і розпоряджень Ради Міністрів Української РСР, актів відповідних міністерств і державних комітетів СРСР; організують і перевіряють їх виконання.

Стаття 123. Компетенція Ради Міністрів Української РСР і її Президії, порядок їх діяльності, відносини Ради Міністрів з іншими державними органами, а також перелік союзно-республіканських мі­ністерств і державних комітетів Української РСР визначається на основі цієї Конституції Законом про Раду Міністрів Української РСР.

VI. МІСЦЕВІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР

Глава 14 Місцеві Ради народних депутатів

Стаття 124. Органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

Стаття 125. Місцеві Ради народних депутатів вирішують усі питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інте­ресів та інтересів громадян, які проживають на території Ради, проводять у життя рішення вищестоящих державних органів, керу­ють діяльністю нижчестоящих Рад народних депутатів, беруть участь в обговоренні питань республіканського й загальносоюзного значення, вносять з цих питань свої пропозиції.

Місцеві Ради народних депутатів керують на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджують плани економічного і соціального розвитку, місцевий бюджет і звіти про їх виконання; здійснюють керівництво підпоря­дкованими їм державними органами, підприємствами, установами й організаціями; забезпечують додержання законів, охорону держа­вного і громадського порядку, прав громадян; сприяють зміцненню обороноздатності країни.

Стаття 126. У межах своїх повноважень місцеві Ради народних депутатів забезпечують комплексний економічний і соціальний ро­звиток на їх території; здійснюють контроль за додержанням зако­нодавства розташованими на цій території підприємствами, устано­вами й організаціями вищестоящого підпорядкування; координу­ють і контролюють їх діяльність у галузі землекористування, охорони природи, будівництва, благоустрою, використання трудо­вих ресурсів, виробництва товарів народного споживання, соціаль­но-культурного, побутового та іншого обслуговування населення.

Стаття 127. Місцеві Ради народних депутатів приймають рі­шення в межах повноважень, наданих їм законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Рішення місцевих Рад є обов'язковими для виконання всіма розташованими на території Ради підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами.

Стаття 128. Сесії місцевих Рад народних депутатів скликають­ся їх виконавчими комітетами не менш як чотири рази на рік.

Коло питань, які вирішуються виключно на сесіях, встановлю­ється законами про місцеві Ради народних депутатів.

Стаття 129. Місцеві Ради народних депутатів мають право скасовувати акти нижчестоящих Рад народних депутатів у разі невідповідності цих актів законодавству.

Стаття 130. Місцеві Ради народних депутатів обирають з числа депутатів постійні комісії для попереднього розгляду та підготовки питань, що належать до відання місцевих Рад, а також для сприян­ня проведенню в життя рішень Рад, їх виконавчих комітетів і вищестоящих органів державної влади і управління, контролю за діяльністю державних органів, підприємств, установ і організацій.

Рекомендації постійних комісій місцевих Рад підлягають обо­в'язковому розглядові відповідними державними і громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями. Про резу­льтати розгляду або про вжиті заходи повинні бути повідомлені комісії у встановлений строк.

Стаття 131. Місцеві Ради народних депутатів здійснюють свою діяльність у тісному зв'язку з громадськими організаціями і трудо­вими колективами, виносять найважливіші питання на обговорен­ня громадян, залучають їх до роботи постійних комісій, виконавчих комітетів та інших підзвітних Радам органів, сприяють роботі міс­цевих добровільних товариств, розвивають громадську самодіяль­ність населення.

Глава 15 Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів

Стаття 132. Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів є виконавчі комітети, що обираються ними з числа депутатів, у складі голови, заступників голови, секретаря і членів виконавчого комітету.

Виконавчі комітети не менш як один раз на рік звітують перед Радами, що їх обрали, а також на зборах трудових колективів і за місцем проживання громадян.

Стаття 133. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депу­татів є безпосередньо підзвітними як Раді, що їх обрала, так і вищестоящому виконавчому і розпорядчому органові.

Стаття 134. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депу­татів керують державним, господарським і соціально-культурним будівництвом на території відповідних Рад на основі рішень Рад, що їх обрали, і вищестоящих органів державної влади і управління, забезпечують виконання цих рішень, здійснюють контроль за про­веденням їх у життя.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів склика­ють сесії Рад; координують роботу постійних комісій Рад; сприяють депутатам у здійсненні їх повноважень; організують виконання рішень Рад і вищестоящих органів державної влади та управління, також наказів виборів; керують підпорядкованими їм органами управління.

Стаття 135. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депу­татів приймають рішення і видають розпорядження в межах повно­важень, наданих їм законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 136. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депу­татів мають право скасовувати рішення і розпорядження виконав­чих комітетів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Стаття 137. Після закінчення повноважень місцевих Рад наро­дних депутатів їх виконавчі комітети зберігають свої повноваження аж до обрання Радами народних депутатів нового скликання вико­навчих комітетів.

Стаття 138. Відділи і управління виконавчих комітетів утворю­ються обласними, районними, міськими, районними в містах Рада­ми народних депутатів.

Відділи і управління виконавчих комітетів Рад народних депута­тів керують дорученими їм галузями управління і підпорядковуються у своїй діяльності як відповідній Раді та її виконавчому комітетові, так і вищестоящому галузевому органові державного управління.

Перелік відділів і управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів і порядок їх утворення встановлюються законо­давством Союзу РСР і Української РСР.

VII. ДЕРЖАВНИЙ ПЛАН ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Глава 16 Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР

Стаття 139. Державний план економічного і соціального роз­витку Української РСР є складовою частиною державного плану економічного і соціального розвитку СРСР.

Поточні і перспективні державні плани економічного і соціа­льного розвитку Української РСР мають на меті забезпечення комплексного економічного і соціального розвитку на території республіки відповідно до основних завдань і напрямів економічно­го і соціального розвитку СРСР.

Стаття 140. Державні плани економічного і соціального розви­тку Української РСР визначають завдання в галузі економіки і соціально-культурного будівництва, містять цільові комплексні програми, плани розвитку галузей народного господарства і еконо­мічних районів на території Української РСР, включають в себе плани економічного і соціального розвитку областей та міст респу­бліканського підпорядкування.

Стаття 141. Державний план економічного і соціального роз­витку Української РСР розробляється Радою Міністрів Української РСР, виходячи із державного плану економічного і соціального розвитку СРСР, на основі проектів планів міністерств, державних комітетів та інших органів державного управління Української РСР, місцевих Рад народних депутатів.

До державного плану економічного і соціального розвитку Української РСР включаються основні показники планів підпри­ємств, установ і організацій союзного підпорядкування, які знахо­дяться на території Української РСР.

Розробка планів економічного і соціального розвитку здійс­нюється з урахуванням пропозицій колективів підприємств, уста­нов і організацій, а також громадських організацій.

Стаття 142. Рада Міністрів Української РСР вносить держав­ний план економічного і соціального розвитку Української РСР на розгляд Верховної Ради Української РСР.

Верховна Рада Української РСР по доповіді Ради Міністрів Укра­їнської РСР і висновку Планово-бюджетної та інших постійних комісій Верховної Ради Української РСР обговорює і затверджує державний план економічного і соціального розвитку Української РСР.

Стаття 143. Рада Міністрів Української РСР організує виконання державного плану економічного і соціального розвитку Української РСР та вживає заходів щодо зміцнення планової дисципліни.

Стаття 144. Звіти про виконання державних планів економіч­ного і соціального розвитку Української РСР розглядаються і зат­верджуються Верховною Радою Української РСР. Загальні показни­ки виконання планів публікуються для загального відома.

Глава 17 Державний бюджет Української РСР

Стаття 145. Державний бюджет Української РСР є складовою частиною єдиного державного бюджету СРСР.

Стаття 146. Державний бюджет Української РСР об'єднує республіканський бюджет Української РСР і місцеві бюджети.

Розмежування доходів і видатків державного бюджету Україн­ської РСР між республіканським і місцевими бюджетами визнача­ється Законом Української РСР про бюджетні права Української РСР і місцевих Рад народних депутатів.

Стаття 147. Державний бюджет Української РСР розробляєть­ся Радою Міністрів Української РСР на основі державних планів економічного і соціального розвитку Союзу СРСР і затверджується Верховною Радою Української РСР по доповіді Ради Міністрів Української РСР і висновку Планово-бюджетної та інших постій­них комісій Верховної Ради Української РСР.

Стаття 148. Звіт про виконання державного бюджету Української РСР затверджується Верховною Радою Української РСР. Загальні показники виконання бюджету публікуються для загального відома.

VIII. ПРАВОСУДДЯ, АРБІТРАЖ І ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД

Глава 18 Суд і арбітраж

Стаття 149. Правосуддя в Український РСР здійснюється тіль­ки судом.

Судами Української РСР є Верховний Суд Української РСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Організація і порядок діяльності судів Української РСР визначаю­ться законами Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 150. Всі суди Української РСР утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів.

Народні судді районних (міських) народних судів обираються громадянами району (міста) на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років, Народні засідателі районних (міських) народних судів обираються на зборах громадян за місцем їх роботи або проживання відкритим голосуванням строком на два з половиною роки.

Вищестоящі суди обираються відповідними Радами народних депутатів строком на п'ять років.

Судді і народні засідателі є відповідальними перед виборцями або органами, що їх обрали, звітують перед ними й можуть бути ними відкликані у встановленому законом порядку.

Стаття 151. Верховний Суд Української РСР є найвищим судовим органом Української РСР і здійснює нагляд за судовою діяльністю судів республіки.

Верховний Суд Української РСР обирається Верховною Радою Української РСР у складі Голови, його заступників, членів і наро­дних засідателів.

Стаття 152. Розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіальне; в суді першої інстанції — з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Стаття 153. Суддя і народні засідателі є незалежними й підко­ряються тільки законові.

Стаття 154. Правосуддя в Українській РСР здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом.

Стаття 155. Розгляд справ у всіх судах є відкритим. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства.

Стаття 156. Обвинуваченому забезпечується право на захист.

Стаття 157. Судочинство в Українській РСР провадиться укра­їнською мовою або мовою більшості населення цієї місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайом­лення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.

Стаття 158. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Стаття 159. Для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. У випадках, передбачених зако­нодавством, юридична допомога громадянам подається безплатно.

Організація і порядок діяльності адвокатури визначаються за­конодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 160. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах допускається участь представників громадських організацій і трудо­вих колективів.

Стаття 161. Вирішення господарських спорів між підприємст­вами, установами й організаціями здійснюється органами держав­ного арбітражу в межах їх компетенції.

Глава 19 Прокуратура

Стаття 162. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконан­ням законів усіма міністерствами, державними комітетами ч відомст­вами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспа­ми. кооперативними та іншими громадськими організаціями, службо­вими особами, а також громадянами на території Української РСР здійснюється Генеральним прокурором СРСР і підлеглими йому Про­курором Української РСР і нижчестоящими прокурорами.

Стаття 163. Прокурор Української РСР і прокурори областей призначаються Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначаються Прокурором Української РСР і затверд­жуються Генеральним прокурором СРСР.

Стаття 164. Строк повноважень Прокурора Української РСР і всіх нижчестоящих прокурорів — п'ять років.

Стаття 165. Органи прокуратури здійснюють свої повноважен­ня незалежно від будь-яких місцевих органів, підлягаючи тільки Генеральному прокуророві СРСР.

IX. ГЕРБ. ПРАПОР, ГІМН І СТОЛИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Стаття 166. Державний герб Української Радянської Соціаліс­тичної Республіки являє собою зображення серпа і молота, розмі­щених на щиті у променях сонця і в обрамленні колосся, з написом на стрічці: внизу вінка — «Українська РСР», на правому витку — «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Над щитом між колоссям — п'ятикутна зірка.

Стаття 167. Державний прапор Української Радянської Соціа­лістичної Республіки являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох горизонтально розташованих кольорових смуг: верхньої — червоного кольору, яка становить дві третини ширини        прапора, і нижньої — лазурного кольору, яка становить одну третину ширини прапора, з зображенням у його верхній частині, на відстані однієї третини довжини від древка, золотих серпа й молота і над ними червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Відношення ширини прапора до його довжини — 1:2.

Стаття 168. Державний гімн Української Радянської Соціалістичної Республіки затверджується Президією Верховної Ради Української РСР.  

Стаття 169. Столицею Української Радянської Соціалістичної Республіки є місто Київ. 

X. ДІЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ПОРЯДОК ЇЇ ЗМІНИ

Стаття 170. Всі закони та інші акти державних органів Української РСР видаються на основі і відповідно до цієї Конституції.

Стаття 171. Зміна Конституції Української РСР провадиться рішенням Верховної Ради Української РСР, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості депутатів.

Історія української Конституції. / Упорядники Слюсаренко А., Томенко В. – К.: Видавництво «Право», 1997. – С.236 - 277.