Print Friendly, PDF & Email

Il provvedimento è disponibile nelle seguenti lingue:

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
керівникам органів військового управління, командирам (начальникам) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України щодо удосконалення військово-релігійного співробітництва

 

Загальні положення

Протягом останніх років набуває все більшого значення робота у сфері задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України та членів їхніх сімей. У 2011 році за поданням Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України (далі — РДпО) Міністром оборони України було підписано Концепцію душпастирської опіки у Збройних Силах України, проводяться спільні міжнародні та всеукраїнські духовно-виховні та науково-практичні заходи. Також в рамках реалізації Концепції реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року значна увага приділяється питанням виховної роботи загалом та духовного виховання зокрема. Важливе значення завжди мають питання розвитку у військовослужбовців моральних якостей захисника України. У той же час, потенціал церков (релігійних організацій) у виховній сфері залишається не повністю задіяним.

Військово-релігійне співробітництво здійснюється за напрямками:

  • задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України та членів їхніх сімей
  • духовне, культурне, моральне та патріотичне виховання;
  • турбота про збереження моральності у військових колективах, профілактика правопорушень;
  • збереження, відродження і розвиток історичної та культурної спадщини;
  • соціальна діяльність церков (релігійних організацій), підтримка інституту сім’ї;
  • діалог з Міністерством оборони України та органами військового управління з питань, значущих для церков (релігійних організацій) і суспільства загалом;
  • участь у миротворчих операціях в складі національних контингентів.

Як показує практика, одним із принципів ефективного виховного впливу на особовий склад є повага до особистості, задоволення її прав і свобод (зокрема, в сфері свободи совісті та віросповідання), сприяння повноцінному духовному, моральному, культурному розвитку. Морально-релігійне виховання, яке є складовою бойової та морально-психологічної підготовки військовослужбовців зарубіжних армій, сприяє підтриманню високого духовного потенціалу військ.

З метою посилення взаємодії органів військового управління з церквами (релігійними організаціями) щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України, роз’яснення порядку цієї взаємодії та приведення її в систему — надаються ці методичні рекомендації.

Діяльність командира (начальника) у сфері організації задоволення релігійних потреб своїх підлеглих зокрема включає:

  1. Ознайомлення з нормативно-правовою базою у сфері забезпечення прав військовослужбовців на свободу совісті та віросповідання;
  2. Аналіз релігійної обстановки;
  3. Планування співробітництва та налагодження взаємодії з церквами (релігійними організаціями);
  4. Організацію задоволення релігійних потреб військовослужбовців;
  5. Організацію проведення заходів духовного, морально-релігійного виховання військовослужбовців Збройних Сил України;
  6. Порядок створення та використання на землях оборони культових релігійних споруд та приміщень, пристосованих під молитовні;
  7. Аналіз співробітництва з релігійними організаціями.

1. Ознайомлення з нормативно-правовою базою у сфері забезпечення прав військовослужбовців на свободу совісті та віросповідання

Командири (начальники) при організації діяльності із задоволення релігійних потреб військовослужбовців та працівників Збройних Сил України повинні керуватися наступними нормативно-правовими актами:

  • Конституція України (статті: 21-24, 35, 64);
  • Закон України «Про Збройні Сили України» (статті: 11, 17);
  • Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»;
  • Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» (статті: 2, 6);
  • Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу»;
  • Статути Збройних Сил України;
  • Концепція реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року (розділ «Удосконалення кадрового та морально-психологічного забезпечення Збройних Сил»);
  • Постанова Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;
  • наказ Міністра оборони України від 17.03.2009 № 115 «Про затвердження Положення про Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України»;
  • наказ Міністра оборони України від 22.04.2011 № 220 «Про затвердження Концепції душпастирської опіки у Збройних Силах України»;
  • директива Міністра оборони України від 21.04.2006 № Д-25 «Про упорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України».

2. Аналіз релігійної обстановки

Організація задоволення релігійних потреб військовослужбовців у військових частинах, військових навчальних закладах, установах, організаціях (далі — військових частинах) має починатися з вивчення релігійної обстановки. Цей процес включає з’ясування наступних даних:

  • кількість військовослужбовців Збройних Сил України, які потребують спілкування зі священнослужителем або задоволення інших релігійних потреб (можливостей для читання Священних Писань, молитов, сповіді, Причастя тощо);
  • до яких конфесій (вірувань, релігійних течій і груп) належать віруючі військовослужбовці Збройних Сил України;
  • які священики цих релігійних організацій несуть душпастирське служіння в пункті дислокації.

Аналіз приналежності особового складу до конфесій (вірувань, релігійних течій і груп) здійснюється:

  • із військовослужбовцями строкової військової служби, військовослужбовцями військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, курсантами вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів — на підставі вивчення особових справ і в ході індивідуальних співбесід;
  • з офіцерським складом — в ході індивідуальних співбесід.

Перед відправкою в закордонну місію у складі національного миротворчого контингенту додатково проводиться бліц-опитування (зразок типової анкети — в додатку 1).

Глибина (щирість) релігійних переконань військовослужбовців, обізнаність в догматиці, суворість у дотриманні релігійних практик тощо не може бути критерієм в оцінці необхідності організації процесу задоволення їхніх релігійних потреб зі сторони командирів (начальників). Конституція України гарантує задоволення прав і свобод всіх громадян незалежно від рівня їхньої релігійності.

При аналізі релігійної обстановки у військовій частині командирам (начальникам) рекомендується визначати не тільки конфесійну приналежність військовослужбовців Збройних Сил України, а й потребу у спілкуванні зі священнослужителем. Особливо актуальною ця інформація є при нещасних випадках та потребі організовувати поминальні або реабілітаційні заходи для військовослужбовців та членів їх сімей.

У 2012 році було проведено моніторингове соціологічне дослідження «Стан задоволення релігійних потреб віруючих військовослужбовців військової служби за контрактом у Збройних Силах України» (далі — МСД-2012) за допомогою якого вивчалися основні характеристики релігійності військовослужбовців військової служби за контрактом (всіх категорій військовослужбовців), рівень задоволеності їхніх релігійних потреб та бажані форми участі церков (релігійних організацій) в житті військ (сил). МСД-2012 показало, що спілкування зі священнослужителем займає одне з чільних місць у загальному рейтингу релігійних потреб. У військових частинах, де співробітництво з церквами (релігійними організаціями) носить постійний щотижневий характер дуже часто військовослужбовці, навіть ті, хто не вважають себе віруючими, бажають спілкуватися зі священнослужителями.

3. Планування співробітництва та налагодження взаємодії з церквами (релігійними організаціями)

Заходи із задоволення релігійних потреб зазначаються:

  • щодо організаційних питань — в окремому наказі по військовій частині;
  • щодо конкретних заходів — у планах роботи з особовим складом на місяць, планах передвихідного, вихідного, святкового дня (там, де такі плани передбачені).

У зазначеному наказі по військовій частині має бути передбачено:

  • особа, на яку покладається відповідальність за виконання заходів з організації задоволення релігійних потреб у військовій частині;
  • місце, час проведення безпосередньо релігійних заходів та духовно-просвітницьких бесід;
  • порядок роботи храму (каплиці чи приміщення, пристосованого під молитовне), який знаходиться на території військової частини за умови наявності культової споруди чи відповідного приміщення;
  • порядок відвідування цивільними віруючими храму на території військової частини (за умови наявності культової споруди) — якщо таке передбачено спільною угодою між військовою частиною та єпархіальним управлінням окремої конфесії;
  • порядок відвідування віруючими військовослужбовцями Збройних Сил України храмів, які знаходяться поруч з військовою частиною (за умови відсутності культової споруди на території військової частини);

У щомісячному плані роботи з особовим складом військової частини має бути передбачено:

  • конкретні заходи задоволення релігійних потреб;
  • тематика духовно-просвітницьких бесід.

При плануванні конкретних заходів щодо задоволення релігійних потреб своїх підлеглих командирам (начальникам) слід виходити з принципу пріоритетності бойової підготовки.

Рекомендується проводити заходи із задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України у неробочий час, час відпочинку або спеціально відведений для цього час (перед)вихідного (святкового) дня.

Духовно-просвітницькі заходи рекомендується проводити в загальній системі інформаційно-пропагандистської діяльності у Збройних Силах України.

Не рекомендується проведення заходів із задоволення релігійних потреб військовослужбовців в той час, коли проводяться прибирання, парково-господарчі роботи тощо. З огляду на короткотривалість релігійних заходів, до їх закінчення забороняється вилучати військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть у них участь (за винятком випадків ліквідації наслідків аварій, стихійних лих тощо).

Найефективнішою є співпраця військового командування з церквами (релігійними організаціями) шляхом залучення священнослужителів для надання душпастирської допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, які знаходяться у скрутних сімейних або службових обставинах. Для того, щоб така співпраця була результативною, необхідно передбачити час для неформального спілкування священика під час відвідування військової частини.

Заходи по задоволенню релігійних потреб слід планувати в окремому розділі планів роботи з особовим складом («Співробітництво з релігійними організаціями з метою задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України»). Форми таких заходів перераховані у директиві Міністра оборони України від 21.04.2006 № Д-25 «Про упорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України».

Виходячи з результатів аналізу релігійної обстановки у військовій частині (відповідно до додатку до пункту 1 директиви Міністра оборони України від 21.04.2006 № Д-25), командир військової частини налагоджує контакти з тими місцевими управліннями церков і релігійних організацій (єпархіями, дієцезіями, центрами тощо), представники вірувань яких служать у військовій частині.

Держава гарантує рівність церков (релігійних організацій) перед законом навіть у тому випадку, коли історично установлюються особливі стосунки з однією чи кількома церквами (релігійними організаціями). Водночас, в Збройних Силах України служать віруючі не всіх конфесійних напрямків (вірувань, релігійних течій і груп).

Командири (начальники) не зобов’язані надавати право спілкування представникам будь-яких церков (релігійних організацій) з військовослужбовцями Збройних Сил України. Така можливість надається лише тим церквам (релігійним організаціям), віруючі яких служать у військовій частині.

З метою душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України, які готуються до відбуття в закордонну місію в складі національного миротворчого контингенту організація співпраці з церквами (релігійними організаціями) має відбуватися за наступним алгоритмом.

1. Спочатку проводиться бліц-опитування з метою з’ясування релігійної ситуації в контингенті. Зазначена процедура може носити анонімний характер і повинна охоплювати весь особовий склад, який відбуває в місію.

2. За результатами опитування, командир національного миротворчого контингенту звертається (по команді) до РДпО із проханням надати кандидатуру священика для заміщення посади офіцера з релігійних питань.

При цьому командир військової частини може сам рекомендувати когось із священнослужителів, який в пункті постійної дислокації постійно опікується військовослужбовцями підлеглої йому частини.

3. Церква (релігійна організація), кількість віруючих якої найбільше в контингенті, представляє перед РДпО кандидатури (не менше двох) на зазначену посаду.

РДпО на своєму засіданні заслуховує та рекомендує перед керівництвом Міністерства оборони України чи Генерального штабу Збройних Сил України одного священнослужителя для призначення його на відповідну посаду.

4. Після повернення з місії священнослужитель особисто звітує перед РДпО про свою діяльність в національному миротворчому контингенті.

Соціологічні дослідження та опитування, проведені в 2010-12 рр. свідчать, що у Збройних Силах України служать: християни без конкретної конфесійної приналежності, віруючі Української православної церкви Київського Патріархату, Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом), Української греко-католицької церкви, Української автокефальної православної церкви, Римо-католицької церкви, мусульмани, представники різних євангельських протестантських спільнот.

Представники 7 конфесій, віруючі яких служать у Збройних Силах України, 10 листопада 2008 року підписали Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України та увійшли до складу консультативно-дорадчого органу — Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України.

З того часу поступово склалася система душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України, яка складається з трьох рівнів.

1. Рада у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України.

Одним із завдань РДпО є вирішення проблемних питань у сфері задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України. Це дає можливість органам військового управління в разі необхідності звертатись (через Департамент соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України) з відповідними проханнями до цього консультативно-дорадчого органу при Міністерстві оборони України.

Положення про РДпО, список членів, контактні телефони містяться на офіційному веб-порталі Міністерства оборони України (www.mil.gov.ua).

2. Церковно-релігійні структури, які відповідають за душпастирську опіку над військовими.

3. Місцеві священнослужителі, уповноважені церквами (релігійними організаціями) відповідати за цей напрямок співробітництва з органами військового управління.

У випадку надходження ініціативного звернення до військового командування від місцевих представників церков (релігійних організацій) щодо душпастирської опіки своїх вірних, командир насамперед має з’ясувати чи входить зазначена релігійна організація до складу РДпО.

Для забезпечення релігійних заходів командування військових частин може за своєю ініціативою звернутися з проханням безпосередньо до РДпО або єпархіального управління чи іншого місцевого релігійного центру з проханням забезпечити духовну опіку віруючих їхнього релігійного напрямку.

Координуючим органом з питань співробітництва з релігійними організаціями виступає структурний підрозділ Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України. Відповідальний — полковник Коханчук Руслан Миколайович. Контактні телефони: (068) 910-44-36,(044) 481-59-10; e-mail: ruslan-ko@ukr.net.

За безпосередню організацію задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України відповідає Головне управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України. Контактний телефон: (044) 454-45-51.

До середньої ланки співробітництва між Збройними Силами України та церквами (релігійними організаціями) належать нижче подані структури, завданням яких є організовувати зі сторони конфесій процес задоволення релігійних потреб своїх вірних.

1. Синодальний відділ Української православної церкви по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України. Керівник — Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин (Маркевич).

Контактні телефони: (044) 254-31-31,(050) 334-52-66; e-mail: kapelan-kpl@ukr.net; сайт:www.kapelan.org.ua.

2. Синодальне управління духовно-патріотичного виховання Української православної церкви Київський Патріархат у зв’язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України. Голова — протоієрей Димитрій Садов’як.

Контактні телефони: (067) 232-89-00,(044) 245-27-97; e-mail: sad@kievpatrarmy.org.ua; сайт: www.kievpatrarmy.org.ua.

3. Департамент Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України. Керівник — єпископ Сокальсько-Жовківський Михаїл Колтун.

Контактні телефони: (044) 279-19-20,(098) 422-92-23; e-mail: yavorskyy@ukr.net; сайт:www.kapelanstvo.org.ua.

4. Офіс відповідального від Римо-католицької церкви за душпастирство над військовослужбовцями, Апостольський адміністратор Луцької дієцезії, Генеральний вікарій Києво-Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк.

Контактні телефони: (044) 278-16-89,(044) 278-75-19,(067) 949-84-78; e-mail: bishop@r-catholic.kiev.ua.

5. Відповідальний за душпастирську опіку військовослужбовців від Української автокефальної православної церкви єпископ Вишгородський і Подільський Володимир (Черпак).

Контактні телефони: (050) 213-48-05,(044) 425-33-22; e-mail: bishopvcherpak@gmail.com, сайт: www.bishop.kiev.ua.

6. Офіс відповідального за співпрацю з Міністерством оборони України від Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів — Андрашко Михайло Михайлович.

Контактні телефони: (067) 502-54-32,(044) 570-37-57,(050) 330-73-86; e-mail:office@ecbua.info, vnkhimich@yandex.ru.

7. Відповідальний за взаємодію зі Збройними Силами України від Духовного управління мусульман України Гафурі Рустам Фаніс ули.

Контактні телефони: (044) 465-18-77,(044) 465-18-78,(093) 447-49-13; e-mail:gafuri@ukr.net, dumu_kiev@ukr.net; сайт: www.islamyat.org.

4. Організація задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України

У результаті МСД-2012 визначено наступні основні релігійні потреби (в порядку зменшення актуальності потреби), які слід взяти до уваги командирам (начальникам):

  • святкувати релігійні свята;
  • молитися індивідуально;
  • спілкуватися зі священиком;
  • брати участь в храмових богослужіннях;
  • читати Священні Писання;
  • читати релігійну літературу;
  • дотримуватися посту;
  • вивчати (поглиблювати) основи віри;
  • приймати Таїнства (сповідь, причастя, хрещення тощо);
  • здійснювати паломництва.

Досвід взаємодії Збройних Сил України і церков (релігійних організацій) у сфері задоволення релігійних потреб, а також залучення священнослужителів до духовного, морально-релігійного виховання військовослужбовців свідчить, що найкращі результати досягаються там, де ця діяльність носить постійний (щотижневий) і системний характер.

Однією з найважливіших релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України є організація проведення релігійних свят, визначених законодавством як святкові дні чи дні відпочинку.

З метою рівного ставлення, по можливості, слід забезпечити відвідування військових частин (одночасне чи почергове) представниками різних церков (релігійних організацій). Проведення різноманітних спільних заходів за участі представників різних конфесій значно об’єднує військові колективи.

Серед особового складу є певна частина віруючих, які бажають спілкуватися лише з представником своєї конфесії. Зазначене слід особливо враховувати під час організації проведення загальних святкувань, на які запрошуються священнослужителі церков (релігійних організацій).

Власне віровизнання командира (начальника) або його прихильність до конкретного віровизнання чи конфесії не може бути критерієм для організації задоволення релігійних потреб його підлеглих.

Окрім цього, варто не допускати таких типових порушень права на свободу совісті та віросповідання у Збройних Силах України:

  • відправлення колективних релігійних обрядів чи ритуалів без бажання та особистої згоди військовослужбовців Збройних Сил України;
  • залучення до задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України представників лише однієї конфесії;
  • перешкоджання віруючим (та тим, хто не визначився) військовослужбовцям Збройних Сил України у сповідуванні релігії у вільний час та вихідні (святкові) дні, особливо у дні релігійних свят.

Загальний алгоритм діяльності командира (начальника) щодо організації задоволення релігійних потреб військовослужбовців може бути наступним:

1. При зверненні військовослужбовців щодо задоволення їхніх релігійних потреб:

  • якщо військовослужбовці належать до однієї з вище перерахованих конфесій, а їхня чисельність у військовій частині значна, то доречніше буде організувати у військовій частині зустріч (чи низку зустрічей) із священнослужителями тієї конфесії, до якої належать ці військовослужбовці;
  • якщо чисельність військовослужбовців однієї конфесії у військовій частині незначна — доречнішим буде організувати звільнення для відвідування храму зазначеною групою віруючих (за умови, що в пункті дислокації військової частини є храм цієї конфесії).

2. При зверненні духовенства тієї чи іншої конфесії щодо зустрічі з військовослужбовцями військової частини:

  • якщо священнослужитель належить до однієї з церков (релігійних організацій), які присутні в Україні, то командир військової частини шляхом опитування військовослужбовців військової частини повинен (може) з’ясувати бажання військовослужбовців зустрічатися з представником тієї чи іншої конфесії;
  • якщо священик представляє релігійну організацію, яка не має тривалого розповсюдження на території України і, як наслідок цього, серед військовослужбовців військової частини немає віруючих цього напрямку — командир (начальник) на свій розсуд може вирішувати питання щодо зустрічі представника цього релігійного напрямку з підлеглими.

Окремим питанням є планування чергувань (з огляду на віровизнання військовослужбовців) у святкові дні, які одночасно є вихідними. При плануванні нарядів рекомендовано виходити з наступного принципу:

  • віруючих військовослужбовців Збройних Сил України, які постійно відвідують храми — планувати у наряди на святкові дні, що не святкуються як релігійні: 1 січня, 8 березня, 1, 2 і 9 травня, 28 червня, 24 серпня та 6 грудня;
  • невіруючих та тих військовослужбовців, які не потребують участі в урочистих богослужіннях, — планувати у наряди на великі релігійні свята: для християн — Різдво (7 січня або 25 грудня), Хрещення Господнє, Великдень, Вознесіння, Трійця, Переображення тощо, для мусульман — Рамаздан, Курбан Байрам.

Командирам (начальникам) заборонено організовувати і сприяти проведенню зустрічей військовослужбовців Збройних Сил України з представниками тих релігійних організацій, внутрішнє вчення яких забороняє збройний захист Вітчизни і військову службу.

У разі сумніву щодо належності представника церкви (релігійної організації) до конкретного конфесійного напрямку та щодо права представляти цю конфесію серед військовослужбовців Збройних Сил України, командир (начальник) може вимагати документи про підтвердження.

До з’ясування питання представникам такої організації може бути відмовлено у контактах з військовослужбовцями Збройних Сил України на території військової частини. Відповідно до Закону України «Про звернення громадян» командир (начальник) зобов’язаний (у термін, не більше ніж 30 діб) надати письмову відповідь заявникам.

Заборонено сприяння в організації діяльності будь-якої церкви (релігійної організації), про яку відомо, що в минулому її діяльність нашкодила фізичному здоров’ю громадян, чому є офіційні підтвердження, громадському порядку (блокування доріг, автоколон, під’їздів до військових частин, підбурювання до міжконфесійних).

Допуск священнослужителів-іноземців на територію військової частини можливий лише з метою проведення лекцій на морально-релігійні теми за письмовим проханням представника РДпО. Такі заходи здійснюються лише в присутності останнього, при погодженні встановленим порядком з контррозвідувальними та режимно-секретними органами.

Заборонено залучати священнослужителів-іноземців до задоволення релігійних потреб, якщо в результаті перебування серед особового складу ними можуть бути з’ясовані рівень морально-психологічного стану військовослужбовців Збройних Сил України або інші відомості, що становлять службову чи державну таємницю.

Особливостями задоволення релігійних потреб мусульман є наступні — для них не обов’язковою умовою є участь в п’ятничному богослужінні. Важливішим є здійснення п’ятиразової молитви (намазу) протягом дня у визначений час. Для віруючих, це право («відправляти ритуальні обряди»), зокрема, закріплене в статті 17 Закону України «Про Збройні Сили України».

Командирам (начальникам) радиться визначити порядок здійснення намазу для військовослужбовців-мусульман. Тривалість підготовки та сама молитва займає приблизно 15 хвилин. Для цього підійде будь-яке чисте місце в приміщенні або на території, до якого рекомендується дати доступ для віруючих мусульман.

Час здійснення молитви залежить від місячного календаря. Духовні управління (центри) мусульман України розповсюджують його серед своїх вірних. Наприклад, перший намаз влітку буде близько 3.00 , взимку — близько 7.00.

Командирам (начальникам) слід не допускати міжконфесійних протистоянь і конфліктів, які у військовому середовищі частіше можуть носити прихований характер. Про це, як правило, свідчать наступні факти:

  • поблажливе ставлення або зверхність відносно прихильників певних релігій/конфесій;
  • жорстке ствердження вищості своєї релігії/конфесії над іншими, словесне приниження представників інших релігій/конфесій;
  • групування військовослужбовців за релігійною ознакою та їх відокремленість у спілкуванні;
  • емоційно гостре словесне протистояння між сформованими за релігійними ознаками групами військовослужбовців;
  • жорсткий психологічний тиск умовно домінуючих груп на військовослужбовців з іншими релігійними переконаннями;
  • застосування фізичної сили (побиття та ін.) з боку умовно домінуючих груп до військовослужбовців з іншими релігійними переконаннями;
  • бійки між окремими військовослужбовцями (чи групами) з різними релігійними переконаннями.

5. Організація проведення заходів духовного, морально-релігійного виховання військовослужбовців Збройних Сил України

З метою ознайомлення з християнством та його впливом на українську культуру, ісламом та релігійними традиціями народів, що населяють Україну, а також — здійснення духовного, морально-релігійного виховання особового складу рекомендується залучати священнослужителів не лише до здійснення обрядів (ритуалів) за участю військовослужбовців Збройних Сил України, але й проводити духовно-просвітницькі заходи.

Оскільки такі заходи мають носити універсальний характер, по можливості рекомендується залучати до таких занять весь особовий склад. Основною формою проведення таких заходів є розповідь-бесіда.

Заходи духовного виховання рекомендується здійснювати по 1 годині не рідше 2-х разів на місяць.

Конкретні теми бесід з духовного виховання обираються командиром (начальником) із Типової тематики бесід з духовного виховання (додається) та уточнюються з місцевими представниками церков (релігійних організацій) — членів РДпО, які (місцеві представники) будуть проводити ці зустрічі.

Рекомендується залучення до таких занять представників різних церков (релігійних організацій). При неможливості забезпечити проведення зустрічей силами представників церков (релігійних організацій) на місцях, цей обов’язок покладається на визначену командиром (начальником) особу.

Загалом духовно-просвітницькі заходи мають включати 2 блоки:

  • історико-релігійний;
  • морально-етичний.

З метою недопущення розпалювання міжконфесійних протиріч розповіді про окрему конфесію (її історію та віровчення) слід доручати проголошувати лише її представникам. Командир (начальник) повинен попередити представника церкви (релігійної організації), який проводить зустріч, про заборону розповідати (трактувати, аналізувати) віровчення, релігійні практики, заяви керівників інших конфесій.

При проведенні зустрічей, які присвячені псевдо релігіям та небезпеці екстремізму та тероризму під релігійним гаслами, слід дотримуватися таких загальних правил:

  • рекомендується висвітлювати лише загальну теорію сектантства, типологію сект, умови їх розпізнання, положення віровчення (релігійні доктрини, заяви), які суперечать Загальній декларації прав людини, мирному співжиттю громадян у багатонаціональному суспільстві, порушенню сімейних зв’язків, несуть небезпеку здоров’ю тощо;
  • не рекомендується вживати назв зареєстрованих в Україні релігійних організацій, якщо їхні дії не засуджені національним (зарубіжним чи міжнародним) судочинством.

В залежності від релігійної обстановки у військовій частині, основний бюджет часу (по можливості) має бути наданий представникам християнських релігійних організацій, оскільки віруючих цієї світової релігії є найбільше. В той же час має бути гарантоване право для релігійних меншин представити свою культуру та релігію, якщо віруючі служать у цій військовій частині.

Командир (начальник) не зобов’язаний надавати можливість проводити духовно-просвітницькі заходи священнослужителям релігійної організації, віруючих якої взагалі немає у цій військовій частині. Оскільки значна частина військовослужбовців Збройних Сил України не відносить себе до конкретної конфесії, то виняток з цього правила може бути у випадку прохання самих військовослужбовців щодо зустрічі з представниками тієї чи іншої церкви (релігійної організації).

6. Порядок створення та використання культових релігійних споруд та приміщень, пристосованих під молитовні

Особливістю християнства Київської традиції, до якої належать Українська православна церква (в єдності з Московським патріархатом), Українська православна церква Київського Патріархату, Українська греко-католицька церква та Українська автокефальна православна церква, є те, що діяльність по задоволенню духовних (релігійних) потреб віруючих (в тому числі, як і в Римо-католицькій церкві) відбувається навколо храму. Для мусульман наявність культової споруди не має такого важливого значення. Тому представники церков (релігійних організацій), які мають багатовікову історію існування в Україні важливу роль відводять будівництву храмів.

Зазначені конфесії користуються спорудами на землях оборони (збудованими, відновленими чи пристосованими), які використовуються для релігійних відправ (обрядів, ритуалів).

В середині 1990-х років в Україні значно загострилися міжконфесійні протиріччя, які в питаннях власності храмів подекуди носили характер масового протистояння. З огляду на це, споруди, які на території військових частин використовуються для релігійних відправ не повинні стати причиною міжконфесійних суперечок.

Як правило, одна з конфесій виступає ініціатором та спонсором відновлення (будівництва, переобладнання) храму на території військової частини. Проте, подекуди існують факти, що після завершення будівельних робіт духовенство цієї конфесії (за згоди командира) не «допускає» представників інших церков (релігійних організацій) до діяльності по задоволенню релігійних потреб серед військовослужбовців, які не належать до тієї конфесії, представники якої відновлювали храм. Такий стан справ недопустимий, бо таким чином зберігається небезпека поділу військових частин Збройних Сил України за конфесійним принципом.

Загалом, відвідування цивільними віруючими храму на території військової частини не рекомендується, оскільки це призводить до небезпеки перетворення культової споруди в парафіяльний храм, з подальшими спробами відчуження землі та недопущення віруючих інших конфесій. Це ж застереження діє і щодо персоналу, який обслуговує культову споруду.

З метою уникнення цього, командирам (начальникам) рекомендовано організовувати свою діяльність виходячи з того, що будь-які об’єкти для задоволення релігійних потреб на землях оборони є власністю Збройних Сил України. У зв’язку з цим слід зазначити, що правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначає Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Сил України».

Культові будівлі, розташовані на землях оборони віднесені до нерухомого військового майна. Будівництво (відновлення, переобладнання) та утримування таких споруд повинно відбуватись у суворій відповідності з відповідними наказами Міністра оборони України з обов’язковим взяттям на облік органами територіальних квартирно-експлуатаційних частин.

Законодавство України не наділяє органи військового управління повноваженнями на прийняття рішення щодо розпорядження культовими будівлями, розташованими на території військових частин, шляхом передачі їх у безоплатне користування релігійними організаціями.

Питання щодо використання нерухомого військового майна Збройних Сил України оформляються виключно на договірній основі.

Зазначений договір, якщо це можливо, рекомендується підписувати між військовою частиною і місцевим управлінням церкви (релігійної організації), а не релігійною громадою окремої парафії.

У договорі між військовою частиною та місцевим управлінням церкви (релігійної організації) обов’язково має бути зазначено/передбачено:

  • релігійна організація не має права використовувати будівлю для своїх потреб, а лише для задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України;
  • можливість використання споруди чи приміщення, пристосованого під молитовне, представниками різних (інших) конфесій.

Бажано, щоб договір про використання культової релігійної споруди на території військового містечка для задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України носив багатосторонній формат і підписувався керівниками місцевих управлінь інших церков (релігійних організацій).

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватись у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їхньою взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і
майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Згідно з вимогами директиви Міністра оборони України від 21.04.2006 року № Д-25 у разі звернення релігійних організацій з пропозиціями про будівництво (переобладнання) культових споруд, у 10-денний термін встановленим порядком спрямовується доповідь про це на директора Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України.

7. Аналіз співробітництва з релігійними організаціями

Звіт щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України рекомендовано подавати як складову звіту виконання плану роботи з особовим складом за рік.

Крім того, згідно з вимогами директива Міністра оборони України від 21.04.2006 № Д-25 встановленим порядком подаються дані про культові релігійні споруди:

до 20 січня на Головне управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України:

  • командуванням військових частин (установ) Збройних Сил України, у тому числі безпосереднього підпорядкування;

до 25 січня — на Департамент соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України:

  • командуванням військових частин (установ) безпосереднього підпорядкування структурних підрозділів Міністерства оборони України;
  • начальником Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України — узагальнені дані за Збройні Сили України;

до 30 січня — керівництву Міністерства оборони України:

  • директором Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України — узагальнені дані про культові релігійні споруди на землях оборони.

Додаток 1

БлІЦ-Анкета

(перед відправкою в миротворчу місію)

З метою належної організації співробітництва з представниками релігійних організацій у сфері задоволення Ваших релігійних потреб прошу відповісти на наступні питання. Виберіть той варіант відповіді, з яким Ви згодні, та обведіть його номер.

1. Чи вважаєте Ви себе віруючим?

1 — Так

2 — Ні

3 — Важко відповісти

2. Якщо Ви вважаєте себе віруючим, до якої релігійної конфесії Ви належите?

1 — Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів

2 — Римо-католицької церкви

3 — Української автокефальної православної церкви

4 — Української греко-католицької церкви

5 — Української православної церкви (в єдності з Московським Патріархатом)

6 — Української православної церкви Київського Патріархату

7 — Іслам

8 — Інше (впишіть) ____________________________________________.

( не належу до жодної конфесії, харизмат, п’ятидесятник, іудей, прихильник РУН-Віри тощо )

3. Чи потрібен особисто Вам під час військової служби священнослужитель(військовий душпастир, капелан)?

1 — Так

2 — Ні

3 — Важко відповісти

4. Яке Ваше ставлення до того, щоб духовну опіку над підрозділом (в тому числі — релігійні ритуали перед строєм) здійснював священик іншої конфесії, ніж тієї, до якої Ви себе відносите?

1 — позитивне

2 — терпиме

3 — негативне

4 — важко відповісти

Додаток 2

ТИПОВА ТЕМАТИКА

бесід з духовного виховання

Історико-релігійний блок:

Біблійна історія Старого і Нового Завітів.

Історія мусульман в розповідях про Пророків.

Толерантність і міжконфесійна злагода — запорука миру та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Православ’я в Україні. Історія православних конфесій.

Католицька церква в Україні.

Греко-католицька церква в Україні.

Протестантські конфесії в Україні.

Мусульманська спільнота України.

Значення релігійних свят.

Божі Заповіді. Церковні заповіді і норми.

Небезпека від псевдо-релігій та релігійних екстремістів.

Храм як місце спільної молитви. Устрій храму. Ікона.

Хрест — символ спасіння християн. Історичний аспект. Духовне значення Хреста Господнього.

Історія військового душпастирства (капеланства): міжнародний та національний вимір. Сутність та зміст душпастирської опіки у Збройних Силах України.

Морально-етичний блок:

Основа релігії і релігійна освіченість. Для чого ми віримо? Віра як дар Бога людині. Віра як Боже об’явлення. Символ віри. Марія — Мати Христа.

Бог. Основні поняття. Властивості Божі.

Добро і зло. Про користь моралі та людську гідність. Гріхопадіння та його наслідки. Свобода людини. Моральність людських учинків. Моральна свідомість (сумління). Чесноти. Пристрасті. Гріх.

Людина — Боже створіння. Створення світу у Святому Письмі. Поняття дару життя. Людина — образ і подоба Божа. Цінність, святість, гідність та недоторканність людського життя.

Відповідальність за життя людини та його охорона. Готовність віддати життя в ім’я вищих цінностей. Трансплантація органів. Гріх дітовбивства. Евтаназія. Смертна кара. Гріх самогубства.

Сенс життя. Життєві питання. Ціль життя.

Фізична і духовна війна. Ворожі підступи: перемога над сатаною, диявольська наступ — виявити, вистояти і перемогти, дух гуманності і милосердя. Характер віруючого воїна: вірність, відважність і хоробрість.

Шкідливі звички як вияв зневаги до людського тіла. Алкоголізм. Наркоманія. Паління.

Покликання. Види покликань. Одружений і неодружений стани. Покликання бути військовим. Уроки з життя святих воїнів.

Людська спільнота. Особа і суспільство. Культура. Участь у суспільному житті. Соціальна справедливість. Дружба. Любов і кохання.

Значення молитви. Спільна й особиста молитва. Як готуватися до молитви. Як молитися, коли немає вільного часу. Дотримання порядку і чистоти.

Піст і милостиня у житті віруючого. Фізична дієта чи духовний шлях очищення?

Таїнства Церкви. Хрещення і Миропомазання. Сповідь і Євхаристія. Шлюб. Єлеопомазання. Священство.

Сім’я у шлюбі, співжиття без реєстрації і церковного благословення. Статевість людини. Дозрівання до подружжя. Божий задум про шлюб. Бути батьками. Можливість планування родини. Гріх дітовбивства.

Християнське розуміння страждання. Чому ми страждаємо? Божий промисел у стражданні. Поведінка віруючого у життєвих випробуваннях.

Смерть: кінець чи початок? Релігійне розуміння смерті. Ставлення до своєї та чужої смерті. Святе Письмо та християнська традиція про смерть. Похорон. Молитва за померлих — вчення Церкви.

Бізнес і релігія. Релігійний погляд на гроші. Шлях до успіху.

Про паломництва. Найвідоміші паломницькі центри світу та України.

Фізкультура і спорт в світлі релігійних цінностей. Пропагування здорового способу життя. «Релігія спорту»