Print Friendly

Il provvedimento è disponibile nelle seguenti lingue:

Міністерство оборони України

Департамент гуманітарної політики

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З ВИРІШЕННЯ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ ЗАДОВОЛЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ПОТРЕБ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

 

Київ - 2008

 

Із постанням Збройних Сил України питання задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Силах України займали певне місце в системі діяльності Міністерства оборони України щодо задоволення конституційних прав і свобод та соціальних гарантій персоналу. Ці питання частково присутні в „Концепції Соціально-Психологічної Служби” (1992), „Концепції гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” (2004). 21.04.08 Міністр оборони України підписав директиву № Д-25 „Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України” (далі – Директива № Д-25 від 21.04.06).

Аналіз військово-церковного співробітництва у цій сфері протягом 2006-2007 років свідчить про існування низки невпорядкованих питань, які викликають запитання у військового командування і потребують спеціалізованої підготовки для їхнього вирішення. Серед таких, найважливіші:

задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України – віруючих різних релігійних напрямків;

використання споруд, відновлених (збудованих, переобладнаних) для задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України;

задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України в миротворчих контингентах;

задоволення релігійних потреб військовослужбовців-мусульман.

Допомогти у вирішенні зазначених питань і спрямовані зазначені методичні рекомендації.

 

1. Про задоволення релігійних потреб військовослужбовців – віруючих різних релігійних напрямків.

 

Станом на 01.01.08 в Україні зареєстровано 55 релігійних напрямків. Це не означає, що командування військових частин зобов’язано надати можливість представникам всіх цих напрямків зустрітися з особовим складом. Фактично, намагання системно працювати з особовим складом Збройних Сил України демонструють лише священнослужителі трьох церков – Української православної церкви (далі – УПЦ), Української православної церкви Київський Патріархат (далі – УПЦ КП), Української греко-католицької церкви (далі – УГКЦ). Спорадичні контакти з Міністерством оборони України мають священнослужителі Львівської митрополії Римо-католицької церкви (таку назву має керівний центр цієї конфесії, далі – РКЦ) та Духовного управління мусульман України (далі – ДУМУ), а на місцевому рівні додатково –представники Української автокефальної православної церкви (далі – УАПЦ). Фактично, це ті релігійні напрямки, до яких належать більше 95 % віруючих військовослужбовців.

Загальний алгоритм діяльності командира щодо забезпечення задоволення релігійних потреб військовослужбовців може бути наступним:

а). при зверненні військовослужбовців щодо задоволення їхніх релігійних потреб:

якщо військовослужбовці належать до однієї з вище перерахованих конфесій, а їхня чисельність у військовій частині значна, то доречніше буде організувати у військовій частинів зустріч(і) із духовенством тієї конфесії, до якої належать ці військовослужбовці;

якщо чисельність військовослужбовців однієї конфесії у військовій частині незначна – доречнішим буде організувати звільнення для відвідування храму зазначеною групою віруючих (при умові, що в пункті дислокації військової частини є храм цієї конфесії);

б). при зверненні духовенства тієї чи іншої конфесії щодо зустрічі з військовослужбовцями військової частини:

якщо священик належить до однієї з вище зазначених релігійних організацій, то командир військової частини шляхом опитування військовослужбовців військової частини повинен (може) з’ясувати бажання військовослужбовців зустрічатися з представником тієї чи іншої конфесії;

якщо священик представляє релігійну організацію, яка не має тривалого  розповсюдження на території України і, як наслідок цього, серед військовослужбовців військової частини не має віруючих цього напрямку – командир має право відмовити у зустрічі представника цього релігійного напрямку з підлеглими.

Особливим випадком є контакти з представниками релігійних напрямків, вчення яких забороняє своїм адептам службу в Збройних Силах та інших військових формуваннях України, а також (навіть) роботу на підприємствах, які виробляють військову продукцію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.99 № 2066 затверджено
Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. До них належать наступні релігійні напрямки:

Адвентисти-реформисти;

Адвентисти сьомого дня;

Євангельські християни;

Євангельські християни-баптисти;

Покутники;

Свідки Єгови;

Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами);

Християни віри євангельської (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами);

Християни євангельської віри;

Товариство Свідомості Крішни.

Проте, не всі релігійні організації із зазначених вище релігійних напрямків можуть категорично забороняти своїм військовослужбовцям службу в Збройних Силах України. Наслідком цього є те, що окремі віруючі служать в Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Діяльність представників цих конфесій не обов’язково зосереджується навколо храму (як у представників православ’я, католицизму чи греко-католицизму), а носить суб’єктивно-проповідувальний характер. Тобто самі віруючі несуть основну ношу в задоволенні релігійних потреб (своїх та їхніх співслужбовців).

Як правило, представники цих релігійних напрямків намагаються започаткувати контакти з командуванням військових частин не як діяльність по задоволенню релігійних потреб військовослужбовців, а через освітню (лекції, тренінги, курси з вивчення іноземної мови), культурну (концерти, екскурсії), соціальну (кампанії проти алкоголізму та наркоманії, надання допомоги), рекреаційну (організація таборів відпочинку) діяльність. Контакти з командуванням, при цьому, започатковуються не через служителів, а через різноманітні громадські об’єднання та організації, представники яких не афішують свою приналежність до тієї чи іншої церкви.

Відповідальність за можливе розповсюдження пацифістських ідей серед військовослужбовців внаслідок діяльності представників цих релігійних напрямків на території військових частин несе командир військової частини.

При наявності серед особового складу віруючих зазначених напрямків та висловленому бажанні щодо задоволення ними своїх релігійних потреб бажано організувати відвідування місць для задоволення релігійних потреб поза межами військової частини.

 

2. Використання споруд, відновлених (збудованих, переобладнаних) для задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України.

 

Чисельність об’єктів збудованих (відновлених, переобладнаних, пристосованих) для задоволення релігійних потреб військовослужбовців на території військових частин, закладів, установ Міністерства оборони України та Збройних Сил України перевищила чотири десятки. Проте, територіальними квартирно-експлуатаційними управліннями обліковано 18 будівель (споруд) на території 16 військових містечок. Навіть цей факт свідчить про невпорядкованість цієї сфери.

Особливістю християнства Київської традиції, до якої належать УПЦ, УЦП КП, УГКЦ та УАПЦ є те, що діяльність по задоволенню духовних (релігійних) потреб відбувається навколо храму. Для конфесій протестантських напрямів наявність храму немає такого важливого значення. Тому представники релігійних організацій, які мають багатосотрічну історію існування в Україні важливу роль відводять будівництву храмів. Цей висновок залишається актуальним і для Збройних Сил України. Якраз чотири вищеперераховані конфесії користуються спорудами на території об’єктів Міністерства оборони України та Збройних Сил України, які використовуються для релігійних відправ.

В той же час, після відновлення в 1989 році свободи віри на території України загострились міжконфесійні протиріччя, які, подекуди носили „гарячий характер” в питаннях, щодо власності храмів. З огляду на це, споруди, які на території військових частин використовуються для релігійних відправ не повинні стати причиною міжконфесійних суперечок.

Як правило, одна з конфесій виступає ініціатором відновлення (будівництва, переобладнання) храму на території військової частини і несе частину фінансових та організаційних зусиль у цій сфері. Проте, подекуди спостерігається така тенденція, що після завершення будівельних робіт духовенство цієї конфесії не допускає представників інших релігійних організацій до діяльності по задоволенню релігійних потреб серед військовослужбовців, які не належать до тієї конфесії, представники якої відновлювали храм. Таким чином зберігається небезпека конфесіоналізації (поділу за конфесійним принципом) військових частин.

З метою уникнення цього, військовому командуванню рекомендовано будувати свою діяльність у цьому питанні виходячи з наступних принципів:

1. Будь-які об’єкти на території військової частини (закладу, установи) є власністю Збройних Сил України.

2. Будівництво (відновлення, переобладнання) споруд для відправлення релігійних потреб повинно відбуватись у суворій відповідності з відповідними наказами Міністра оборони України з обов’язковим взяттям на облік (якщо це нова споруда) територіальними органами КЕЧ.

3. Питання щодо використання споруди, призначеної для відправлення релігійних потреб обов’язково мають бути закріплені договором між військовою частиною і релігійною громадою, духовенство якої ініціювало будівництво (відновлення, переобладнання) храму. Доповідь про звернення релігійних організацій з такими пропозиціями у 10-иденний термін має бути спрямована по команді на директора Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України (згідно з вимогами Директиви № Д-25 від 21.04.06).

4. У договорі між військовою частиною та релігійною громадою обов’язково має бути передбачено можливість використання споруди, пристосованої для культових потреб представниками різних (інших) конфесій.

         Прикладом може бути той факт, що у Навчальному центрі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (м. Золочів, Львівська обл.) започатковано нову традицію будівництва екуменічної церкви з візантійським іконостасом, якою користуються представники християнських напрямків.

         Практика спільного використання довела свою ефективність у Державному департаменті України з питань виконання покарань. В установах пенітенціарної системи України на початок 2008 року нараховувалось більше 180 храмів (каплиць). При цьому, немає жодного пенітенціарного закладу, до якого допущені представники лише однієї конфесії.

        

3. Задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України в миротворчих контингентах.

 

Практика задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України, які виконують бойові завдання в закордонних контингентах розпочалась з місії в Іраку (2004). Особливістю цього досвіду є те, що одночасно у військовому контингенті були присутні представники двох конфесій, між якими в Україні існують міжконфесійні протиріччя. Досвід їхньої співпраці в умовах бойових дій показав пробемні аспекти взаємодії, як також і можливі варіанти їх уникнення.

Особливістю задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України в Іраку було те, що конфесійний склад того чи іншого підрозділу не враховувався при з’ясуванні питання якого священика за яким підрозділом закріпити. Ця практика не несла негативних наслідків, оскільки для особового складу не були важливі розходження між УПЦ та УПЦ КП, а керівництво УГКЦ (віруючі військовослужбовці, цього напрямку також були присутні в контингенті), дозволяє своїм віруючим спілкування з православним духовенством і прийняття окремих таїнств.

З огляду на те, що лише ці три церкви намагаються вести системну роботу з віруючими військовослужбовцями і число віруючих у Збройних Силах України, які належать до УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ складає більше 90 % віруючих, а також з метою надання рівних можливостей у задоволенні релігійних потреб військовослужбовців та отриманні священиками цих церков відповідного досвіду, на базі командування Сухопутних військ Збройних Сил України в 2006 році представниками цих релігійних організацій було прийнято рішення про почергову присутність в українських військових контингентах за кордоном.

Цей досвід доречно розповсюджувати в подальшому у контингентах, де передбачено 1 посаду для офіцера по зв’язках з релігійними організаціями чи подібну їй.

У великих за чисельністю контингентах (як в Іраку), де можлива присутність двох представників духовенства доречно залучати представників двох різних конфесій з почерговою ротацією третьою (перша ротація: УПЦ – УПЦ КП, друга: УПЦ – УГКЦ, третя: УПЦ КП – УГКЦ і т.д.).

З метою уникнення поділів у військових колективах, додатково, у контингентах, де присутні більше одного священика доречніше розміщувати їх в одному блоці (разом). Обов’язковою умовою є відправлення спільних культових дій у допустимій для представників обох конфесій формі. Неприпустимо проведення представниками різних релігійних напрямків будь-яких дій, що призводять до зневажливого ставлення військовослужбовців до інших конфесій (переосвячення, перекроплення, висловлювання тощо). Принцип, який має неухильно дотримуватись (традиційний для військового капеланства зарубіжних армій): „Кожен священослужитель розповідає лише про своє віровчення та його особливості”. 

Командирові військової частини (контингенту) при підписанні контракту (укладанні угоди) з представником релігійної організації обов’язково передбачати:

терміни прибуття представника релігійної організації у підготовчий табір (найраніше);

підготовку релігійних матеріалів, малої бібліотеки, фільмів, зручного одягу, предметів релігійного культу, тощо за рахунок релігійної організації;

терміни і форму звітності представника релігійної організації про результати своєї діяльності (через Об’єднане оперативне командування / Командування штабу Сухопутних військ Збройних Сил України, Головне управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України на Департамент гуманітарної політики Міністерства оборони України).

Викликає занепокоєння той факт, що представники духовенства не завжди усвідомлюють важливість акумулювання досвіду задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України в умовах бойових дій чи миротворчих операцій. Це призводить до наступних наслідків.

У період ротації військових контингентів передача справ представником однієї конфесії до іншої (з’ясування організації вирішення проблем з відправленням культових заходів, контакти з місцевим духовенством, питання зв’язку і комунікації тощо) не відбувається.

Також спостерігається тенденція, що представник духовенства звітує лише перед своєю ієрархією, а після повернення в Україну звернення посадових осіб Міністерства оборони України щодо надання звіту залишаються без відповіді.

Відповідальність за звітність духовенства, яке працює за контрактом у миротворчому контингенті покладаються на заступника командира з гуманітарних питань.

 

4. Задоволення релігійних потреб військовослужбовців-мусульман.

 

Питання задоволення релігійних потреб військовослужбовців-мусульман належить до складних питань, особливо в районах з компактним проживанням населення, яке сповідує іслам.

Українські мусульмани не мають спільного керівного центру. Існують 4 мусульманські об’єднання, які змагаються за вплив на мусульман України. Складність обумовлена тим, що прослідковується чітке намагання залучити державні органи в якості союзників у цьому процесі. Крім того, в Криму, де зосереджені громади найбільшого мусульманського об’єднання (Духовне управління мусульман Криму) у місцевих органах виконавчої влади зареєстровано більше десятка громад, наближених до вахабізму. Частина мусульманського духовенства Криму також користується їхньою підтримкою, свідченням чого є відлучення „Курултаєм кримсько-татарського народу” в 2007 році деяких імамів від мечетей.

Виходячи з цього, командуванню військових частин у регіонах компактного проживання мусульман рекомендується:

1. З’ясувати в місцевих органах виконавчої влади (державних адміністраціях) питання про зареєстровані релігійні організації мусульман.

2. При висловленні військовослужбовцями-мусульманами бажанння задовольняти свої релігійні потреби – проконсультуватись з територіальними структурами Служби безпеки України.

3. Дозволити віруючим військовослужбовцям-мусульманам задовольняти свої релігійні потреби виключно за межами військових частин.

         4. Про задоволення релігійних потреб військовослужбовців-мусульман доповідати окремим пунктом до 25 січня кожного року за алгоритмом, передбаченим директивою № Д-25 від 21.04.06 на директора Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України.

          

         З окремих проблемних питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців звертатися до підполковника Коханчука Р.М. –представника Департаменту гуманітарної політики Міністерства оборони України, якого визначено відповідальним за зазначену сферу.

 

Директор Департаменту гуманітарної політики

Міністерства оборони України                                                     І.І. ТИЩЕНКО

 

Trascina file per caricare